– Я втомилася, — ридала сестра у слухавку. — Сил моїх немає. Я так більше не можу! Не можу та не хочу!

Сестру вислухала, і вкотре переконалася: чоловік сестри працювати не хоче, на дружину, та дитину йому начхати. Та й сама сестра не працює.

Хотіла б, влаштувала б дитину в садок на гроші, які я їй якось виділила, і влаштувалася б на роботу. І ще одну річ зрозуміла: я їй чомусь виявилася винна більше, ніж її чоловік.

Декількома роками раніше ми з сестрою поділили спадщину: квартиру, дачу, гараж і дві машини. Все продали, гроші навпіл, кожній по півтора мільйона.

Я купила двокімнатну квартиру у дуже хорошому районі міста, але на стадії котловану. Ще на ремонт кошти залишились, зберегла.

Сестра поїхала пізнавати світ. Років чотири моталася різними країнами, підробляла, фотографії продавала, але професійним фотографом не стала.

Коли вона тільки затіяла поїздку світом, у нас була розмова: майже тридцять років людині, у найближчій перспективі чоловік, діти. То чому хоча б кімнату не купити?

– Навіщо? Якщо заміж вийду, то чоловік купить житло. Навіщо мені напружуватись? — сестра зі сміхом відповіла на мою, як тоді здавалося, цілком раціональну пропозицію.

Підсумок: гроші промотані, зате сестра має банку, куди вона збирала пісок з пляжів різних країн, і колекцію камінців, які вона знайшла за кордоном.

Це те, що лишилося від півтора мільйона. Офіційної роботи, як не було, так і немає. Зате з’явився чоловік, із серії об’ївся груш, і дитина.

Чоловік у сестри без житла, приїжджий. Брехав, що гроші є, житло купить. Зізнався лише тоді, коли у сестри вже з’явилася дитина, та вона весь інтернет перелопатила у пошуках квартири.

З мого погляду, одразу було видно, що ніяких грошей у нього не було: недоглянутий, міг заявитися в гості у смердючих, чи дірявих шкарпетках, дуже багато молов язиком, обіцяв усе поспіль, і всім поспіль. Мама про таких говорила, коли була жива: брехун звичайний.

Весілля сестра гуляла в кредит, як каже, тоді про це не знала. Думала, наречений зі своїх міфічних накопичень узяв гроші. Я їй не вірю. Ну не можна не зрозуміти, що чоловік не має грошей. Не можна!

Сестра вже була в положенні, а він їздив по вухах про швидку купівлю спільної квартири. Про майбутнє вона раніше не думала, що в положенні, не парилася.

Вже після появи доньки сестра дізналася, що грошей у чоловіка немає. Взагалі! Ні накопичень, ні роботи, натомість є кредит, який він брав на весілля, але прострочив.

Сестра пішла до соцзахисту, та оформила допомогу. На неї вони втрьох і мешкали. А квартири орендовані за несплату, змінювали майже кожного місяця.

Почалися постійні дзвінки. Дитині на їжу немає грошей, за квартиру платити нічим, чоловік не працює, допоможи. І добре б щиро допоможи. Сестра це формулювала інакше:

– Ти ж розумна, другу квартиру купила на батьківські гроші, зараз здаєш, грошей багато. Могла б мені пояснити, що теж треба купити квартиру. Мені гроші потрібні, ти ж тітка моєї дитини, багата тітка, давай, переказуй.

Це була низка дзвінків, під час яких сестра озвучувала різні приводи, як обґрунтування того факту, що я повинна їй допомагати. Докори, що у мене дітей немає, от якби я сама була матір’ю, то зрозуміла б, і допомогла б.

– Я втомилася, — ридала сестра у слухавку. — Сил моїх немає. Я так більше не можу! Не можу ,та не хочу!

– Розлучайся. Є різні центри, та фонди для допомоги жінкам, які опинилися у непростій життєвій ситуації. Шукай, звернися, вони допоможуть, — порадила сестрі.

– Фонди? Центри? А нічого, що я маю рідну сестру? Сестру, яка має дві квартири?

– Якщо ти натякаєш, що я можу тобі віддати ключі від квартири, де живуть квартиранти, то ти помиляєшся. У тебе гроші були, куди діла? Чому я зараз маю думати про те, як тобі погано живеться?

Усім важко. У мене колега одна із трьома дітьми, іпотеку платить, за роботу зубами тримається. У мене дві роботи. Мені б хтось допоміг.

Знаю, що якби батьки були живі, вони все зробили б для того, щоб врятувати сестру. І все майно вони хотіли заповідати тільки сестрі, як найбеззахиснішій, і що потребує допомоги. Не встигли.

І добре, що не встигли. А то сестра витратила б на подорожі всю спадщину. Я їй не помічник. І ніхто моїй сестрі не допоможе. Жоден фонд, жоден центр.

Поки вона не зрозуміє, що порятунок потопельника — справа рук самого потопельника, нічого не зміниться.

До садка ще кілька місяців, і то це не заслуга сестри: колишня колега мами її пошкодувала, тимчасово прописала разом із дитиною, та вибила державний садочок. Можливо, після оформлення дитини в садочок, сестра хоч якусь роботу знайде. І це не факт.

Сестра звинувачує свого чоловіка. А мені здається, що винна вона. Не була б дурною, все було б інакше. Вона сама гроші в нікуди спустила.

Могла б про майбутнє подумати. Я точно про її майбутнє думати не повинна! Якщо комусь захочеться, то можете мене осудити!

Але я вважаю, що одна сестра, за жодних обставин, не повинна забезпечувати дієздатну, повнолітню, іншу сестру. А ви як вважаєте?

КІНЕЦЬ.