Моя мама таке творить, що в мене просто немає слів. Вона сказала, що вижене нас із квартири, якщо ми зважимося на ще одну дитинку. Ми, бачте, в неї на шиї сидимо.

Я завжди мріяла про велику родину. Брата чи сестри в мене не було. Я часто гостювала у свого дядька, котрий став тричі батьком. Мені подобалося грати в них удома, адже завжди було весело та не нудно.

Мій чоловік теж виріс у багатодітній сім’ї, тож хотів більше однієї дитини. Я була рада, що ми з ним думаємо в одному напрямку. Я не хотіла, щоб мій син чи дочка теж відчували себе самотніми, як я у дитинстві. А ось у мами була своя думка з цього приводу:

– Ти знаєш, як важко з дітьми? Ти спочатку з одним розберись, а потім уже про інших думай. Зараз не той час, щоби такі необдумані речі творити.

Я навіть не сумнівалася, що ми з чоловіком іншої думки і мою маму слухати не будемо. Саме тому після весілля я одразу ощасливила Івана своїм цікавим станом. Ми відкладали на купівлю будинку та винаймали квартиру в районному центрі. Коли мама дізналася, що я чекаю дитину, радості на її обличчі не було помічено:

– А почекати не можна було? Ну дивина, чесне слово!

Та з іншого боку вона нам дозволила тимчасово пожити в квартирі бабусі, щоб більше відкладати на покупку будинку. Я була вдячна мамі за допомогу, адже, чесно кажучи, не чекала такого вчинку від неї.

Саме тому ми трохи розслабилися та почали готуватися до появи малюка. Синок з’явився на світ вчасно – міцний і здоровенький.

– Ви хоч за другим сюди не прийдіть за рік часу, – сказала нам мама на виписці. – Треба тобі на роботу вийти, щоб якнайшвидше вирішити з житлом питання, а потім що хочете, те й робіть, – обурилася мама.

Частка правди у її словах була. Але ми й не збиралися поспішати. Тільки ось доля внесла свої корективи – коли синові виповнилося два роки, я зрозуміла, що знову при надії. Звичайно.

Мама була не в собі від новини.

– Тобто ви далі збираєтесь у мене жити? Я взагалі квартирантів збиралася заселити. Егоїсти, а не діти!

Звісно, ​​мені було неприємно. Я розуміла, що другий цікавий стан став для всіх несподіванкою, але аж надто неадекватно на це відреагувала моя мама.

Незабаром у нас з’явилася дочка. Мама трохи відтанула, адже мріяла про дівчинку. На даний час я в декреті з двома дітьми. Син у садок не ходить, бо я не бачу в цьому жодного сенсу – тільки мікроби тягатиме додому. Я сама з усім упораюся, а до мами зверталася лише в крайніх випадках. Мені не хочеться слухати її виховні нотації.

Нещодавно я занедужала і почувалася погано. Мені довелося зателефонувати матері, щоб вона посиділа з дітьми. Вона чомусь вирішила, що я знову при надії.

– Якщо ще одного на світ приведете, я виставлю вас за поріг своєї квартири. З такими темпами ви ніколи будинок не купите – тільки вмієте “збільшуватися”. Сіли у мене на шиї і звісили ноги, – сказала мама.

– Мамо, ми хіба в тебе сидимо на шиї? Я в тебе жодної копійки не взяла за всі ці роки.

– А ти знаєш, скільки доходу мені принесла б ця квартира? Оренда зараз грошей вартує. Я могла б їх відкладати і відпочивати хоча б раз на рік на морі. Але поки ви займаєте житлоплощу, я змушена ледве зводити кінці з кінцями. Я сподівалася, що ти розумніша, а коли привела на світ відразу ж другого – я в цьому засумнівалася. Третього я точно не потерплю.

– Мамо, я не при надії!, – сказала я.

Але мені стало до сліз прикро. Ворогу не побажаєш почути такі слова від матері. Вона лише мріє про те, щоби ми швидше з’їхали.

Тільки квадратні метри турбують цю жінку і більше нічого. Мама чомусь ставиться до нас як до нахлібників, хоча це далеко від правди.

Ми з чоловіком ніяк не можемо прискоритися, бо зараз із грішми туго. Сподіваюся, що коли вийду з декрету, справи покращаться. Дуже хочеться якнайшвидше звільнити матері квартиру, щоб вона більше не читала нам нотації.

А як би ви реагували на такі “настанови” матері щодо дітей?

Як на них правильно реагувати?

Джерело