Одружилися ми з моїм чоловіком 3 роки тому, йому тоді було 25 років, мені 27. Жити відразу пішли на орендоване житло, хоча свекруха спочатку пропонувала інший варіант.

Річ у тім, що мама чоловіка не так давно вийшла заміж. Чоловікові тоді було 20 років лише, а у вітчима, який залишився вдівцем, є дочка. На момент заміжжя свекрухи їй було 15 років. Коли сходилися, то мій чоловік навчався в технікумі в іншому місті, а Ліза, як його зведену сестру звуть, ще школяркою була.

— Квартира чоловіка стоїть порожня, – пропонувала свекруха, коли ми одружитися зібралися, – живіть там.
Від пропозиції я відмовилася, зараз сама собі за інтуїцію дуже вдячна. Щось таке штовхнуло – ні, не треба. Краще винаймати житло в чужих людей, ніж у таких самих чужих, але які свої.

Ще під час першого знайомства з родиною нареченого я помітила, які погляди кидає на зведеного брата Ліза. Так вони не рідня. Свекруха її не удочеряла, різні батьки, різні матері. Прийшли до себе на квартиру, запитала чоловіка в лоб:
— Вона до тебе нерівно дихає?

— Так, – підтвердив мій наречений, – завжди так було. На канікули намагався не приїжджати. Вдома ж Ліза, вона, коли її батька і моєї матері вдома не було, поводилася… Загалом, жах, як поводилася.

Як я зрозуміла, Ліза намірилася спокусити пасинка власного батька, ходила напіводягнена, могла підійти і обійняти. А через рік приблизно після нашого одруження свекруха зізналася, що вона мріяла про те, щоб Ліза стала її невісткою.

— А що? Я дівчинку знаю, виховувала як рідну, квартиру б їй із моїм сином батько залишив, ні про що переживати не треба було б. Але син вирішив інакше, тебе вибрав.

Тяжке зітхання.

Був період, коли Ліза майже не з’являлася в житті мого чоловіка – вона теж їхала на навчання, вдома була рідко. Так, вона дівчина симпатична, напевно шанувальників – хоч греблю гати. Але її, мабуть, заклинило на моєму чоловікові. Або з чисто спортивного інтересу вже.

Повернулася вона після навчання до батька і мачухи. Пожила з ними якийсь час, потім запитала дозволу піти у квартиру батька. Я в той момент якраз дізналася, що ми чекаємо малюка. А у тій квартирі кілька років узагалі ніхто не жив, порожня стояла.

— Ми ремонт Лізі вирішили зробити, – сказала свекруха якось моєму чоловікові, – батько займатиметься, але й твоя допомога буде доречною.

Чоловік поморщився: він до вітчима нормально ставиться, але він працює не так, як чоловік свекрухи, не місяць через місяць, а 5 днів на тиждень. Тобто, коли батько Лізи на роботі, то ремонтом доведеться у вихідні займатися тільки моєму чоловікові.

Мені ця ідея теж не сподобалася. Ліза хоч і поки що продовжувала жити у квартирі свекрухи, але тільки її батько і мій чоловік ішли на квартиру щось там робити, Ліза хапала ноги в руки і під приводом допомоги, мчала туди ж.

А я ж бачила, як вона на нього дивиться, у свекрухи вона не соромилася особливо. Одного разу я навіть зауваження їй зробила, що так поводитися непристойно.

— А ти краще за собою стеж, – відповіла Ліза, – а не за чоловіком. Будеш собі більше уваги приділяти – мужик не загуляє.

І свекруха тут же посміюється:
— Це в тебе гормони пустують, в твоєму положенні так буває. Ну сама подумай, Ліза йому як сестричка, чого ти ревнуєш?

— Як сестричка, – висловила я чоловікові, – це не сестричка. Сестрички грудьми до брата не притискаються і оченятами братові не підморгують. Як хочеш, але мені не подобається ні ідея з ремонтом, ні присутність Лізи в будинку твоєї мами, ні наші спільні «сімейні» посиденьки. Мені взагалі здається, що твоя мама спить і бачить, як мене відкинути вбік і Лізоньку на моє місце підкласти. І можеш називати мене ревнивою дурепою, у якої гормони бунтують.

Чоловік врахував мою думку, намагався весь час відмовлятися від ремонтних робіт під різними приводами. Дивна річ, так, що Ліза за відсутності «брата» теж втратила інтерес до робіт у квартирі?

Настільки, що коли вітчим чоловіка щось там робив один, то нікому було йому навіть драбину потримати. Навернувся мужик, зламав праву руку. Спиці вставили. І ремонт для донечки теж на місці затоптався. А потім свекруха зателефонувала:

— Синку, ну скільки ще вся ця історія триватиме? Там залишилося – всього нічого. Поки батько Лізи в гіпсі, поки він руку розробить, ну що ж нічого не робиться? Ви б із Лізонькою удвох на вихідних і закінчили б… Ну будь ласка, мама ж просить.

Мені вже підходе термін за кілька тижнів. А в мене всі нерви потріпані. Чоловік відмовляється, бачить мій стан. Вчора свекруха прийшла, почала мене вмовляти:

— Якщо чоловікові треба наліво сходити, він сходить, не встежиш, не будь ревнивою дурепою, ха-ха! Ну що там трапитися може? Ліза перейде до себе, ти спокійно в мене в гостях будеш бувати.

— А я не хочу бувати у вас у гостях, – кажу, – і не треба насміхатися. У мене є очі й вуха. І я не хочу, щоб мій чоловік робив ремонт Лізі, та ще й із Лізою разом. Вона живе у вас? Ви з нею чудово уживаєтеся? От і нехай живе, поки її батько не відновиться після травми.

Свекруха пішла, істеричкою мене обізвала, а свого власного сина назвала підкаблучником. Знаєте, що вона додала на порозі?

— А я сподівалася, що ви Лізоньку в хрещені покличете, але ти – просто безнадійний випадок!

КІНЕЦЬ.