– Як думаєте розлучатися? Оксано, скажи що це жарт, хоч він і не вдалий! З дня весілля навіть рік не минув. Я ж онуків чекаю, кожного дня молюся, щоб ви мене онуками порадували. А ви ось що надумали, – сказала я дочці.

– Мамо, але що тут такого? Є такі пари, які живуть разом довго і щасливо, а є такі, як ми – не зійшлись характерами, – відповіла мені дочка таким тоном, ніби вона сказала, що хліба і ковбаси купила.

– Як я тепер родичам в очі буду дивитися? А священнику? Ти про мене подумала? Та він тільки-тільки вас вінчав в церкві, а тепер – розлучення? Я цього не переживу, їй Богу, Оксано. Схаменися з цим, – вигукувала я дочці.

Але ви знаєте, мені здається їй на рідну маму байдуже. Вона стоїть на своєму і все.

Розумієте, в чому питання, я свою дочку з чоловіком виховувала в побожності. Ми змалечку ходили щонеділі в церкву.

Оксанка в нас єдина і пізня дитина. Може то тепер рахується, що 33 це нормальний вік для того, щоб вперше ставати матір’ю, а в той час вважалося, що вже дуже пізно.

Але нам з чоловіком було байдуже.

Єдине, про що ми хвилювалися, щоб Оксанка росла здоровою та щасливою.

До шкільного віку ми частенько з дочкою лежали на стаціонарі. Хворобливою вона була дитиною, але нічого, пережила.

В школі гарно вчилася, після вступила в університет.

До 24 працювала в турагенції. Скільки країн вона об’їздила, і не злічити.

Ми пишалися нашою донечкою. А коли вона познайомила нас зі своїм Любомиром, то я взагалі ледь не плакала.

Я так мріяла, щоб вона вдало вийшла заміж і щоб її наречений також ходив до церкви і мав схожі цінності, як в нашої сім’ї.

В них було таке романтичне освідчення. Правда, я про нього дізналася через фото в інтернеті. Все відбувалося в Карпатах. А каблучка, яку Любомир подарував… це витвір мистецтва.

Я не могла стримати сліз коли побачила свою красуню в білій сукні. Наш священник, який охрещував, а через деякий час і першу сповідь провів для Оксанки, дуже за нашу сім’ю радів.

Він знав, що вона для нас означає. Він знає її з пелюшок.

Це навіть не обговорюється, діти брали в церкві шлюб. Вони й не упиралися, бо як інакше створювати сім’ю? Тільки з Богом.

Жити діти пішли окремо. В нас є однокімнатна квартира вільна, але молодята пішли на простору орендовану. Ну, раз можуть собі дозволити, то чому б і ні.

Я чекала від них онуків, а дочекалася того, що почула, що вони розлучаються.

Я вже декілька місяців бачила, коли вони нас з батьком провідували, що якісь вони один до одного стали черстві. Але я й подумати не могла, що ось так все закінчиться.

Я в подиві. Як я тепер буду людям дивитися в очі?

А родичі? Всі знають нас як побожну сім’ю. Ну яке розлучення? До того ж я не розумію причини. Оксана каже, що не зійшлись характерами.

Але ж Любомир такий хороший.

Як мені вберегти їх шлюб? Я дуже боюсь людського осуду… Тепер навіть в церкву боюсь йти, бо як спитає священник щось за дітей, то я не знаю що й казати…

Джерело