Розлучалися з чоловіком. Він уже пішов, забравши речі, але суду ще не було. Мені залишилося двоє дітей, він забрав машину! Квартира була моя. Якось він подзвонив мені, та сказав, що поділить меблі.

– Які меблі ти ділити зібрався? І як? Ліжка у дітей забереш? Чи нашу двоспальну розпиляєш? – уточнила я.

– Ні. Комод та стінку з вітальні заберу. Скинь мені їхні розміри.

– Не буду нічого вимірювати й скидати! Мені що, зайнятися більше нема чим? Навіщо вони тобі потрібні? Ти ж квартиру з меблями винайняв.

– Мамі.
– Мамі – ну тоді зрозуміло! Послала колишнього чоловіка до лазні.

Того ж вечора свекруха притяглася. З рулеткою! Меблі хотіла виміряти, щоб зрозуміти, чи всі секції стінки розмістяться у неї вдома.

Я її не впустила у квартиру. Вона почала галасувати, що майно має ділитися під час розлучення, а я цьому перешкоджаю!

– А що, суд уже був? Покажіть рішення, що саме ці меблі відходять вашому синові? Чи ви вважаєте себе судовим приставом? – запитала я.

Свекруха пішла, мабуть, синові зателефонувала, а він мені передзвонив. Обурювався, чому я його матір не впустила, не дозволила їй виміряти меблі. А я повинна була?

Вона мені взагалі хто? Ніхто! Приперлася зі своєю рулеткою, навіть онуками не поцікавилася. У ході розмови з’ясувалося, що чоловікові ця стінка і задарма не потрібна, це його матері захотілося забрати її.

– Твоя мати зі мною одружена була? Який стосунок вона має до нашого майна? Давай тоді все ділити: машину навпіл, дітей навпіл, одного тобі, другого мені.

Купив він матері таку ж стіну, щоб вона заспокоїлася. Не мати, а якась стерв’ятниця!

Згодом були суди, аліменти, порядок спілкування з дітьми. Пара невеликих сварок з колишнім чоловіком. Істерики дітей, які хотіли, щоб батько знову жив з нами. Звикання до нового побуту.

Колишня свекруха з’явилася після чотирнадцятиліття старшої дитини. Вимагала, щоб я відправила їй фото паспорта, як тільки дитина його отримає. Навіщо? Єдина відповідь, яку я почула, була такою:

– Треба!

Я її послала якомога далі! От і поспілкувалися! Колишній чоловік потім розповідав, що мати й від нього фото паспорта нашої старшої дитини вимагала, щоб він сфотографував і відправив їй.

З дітьми у неї зв’язку немає, вона не знає їхніх номерів телефонів, а то сама б, напевно, їм дзвонила. Дурня якась, слово честі!

Внуки їй не потрібні, натомість фото паспорта чогось знадобилося. Можливо, я чогось не знаю? Як бабці можуть використовувати дані паспортів онуків? Підкажіть!

КІНЕЦЬ.