Дякувати долі, у мене чудова сім’я, люблячий чоловік Дмитро та двоє хороших діток. Я вийшла заміж рано зі щирого кохання. В 19 років я вже мала свою сім’ю та я покинула рідну домівку.

А от мої мама з татом, на жаль, жили недобре. Я навіть зараз пам’ятаю, що між батьками ніколи не було злагоди ні в чому, тому я завжди мріяла покинути рідний дім, щоб збудувати свою щасливу сім’ю та так і сталося, як я мріяла.

З мамою ми досить часто розмовляємо по телефону, але тільки по справах, її, таке враження, ніколи не цікавило моє життя, її не було на важливіших подіях, як виписки з немовлям, весілля, вручення червоного диплома, після того, як я закінчила навчання.

Мені, звісно, було дуже прикро через це, я завжди хотіла, щоб вона мною пишалася, але так ніколи не було, скільки я пам’ятаю, мама завжди була холодною до мене.

Ми з чоловіком, після одруження, відразу жили в місті, але все ніяк не складалося в фінансовому плані витягнути все. Тому згодом ми вирішили поїхати в селище працювати, ми там знайшли роботу за фахом, та й діти росли на свіжому повітрі.

Ми дуже тішилися, що поїхали в рідні краї, до мами, все таки, це близька мені людина, мама вона є мама думала я, вона й зрозуміє, і допоможе мені, за можливості.

На той час, мама розлучилася з татом.

Ми з Дмитром орендували поруч з мамою маленький будинок. Там бабуся жила, а діти її забрали до себе. Продавати будинок вона дуже не хотіла, тому рідні вирішили залишити його, поки бабуся буде, щоб вона собі спокійно жила, в надії повернутися додому, тому здали в оренду його.

Коли ми приходили в гості до мами, вона відразу починала сердитися на онуків за любу дрібницю, мовляв іграшки кидають скрізь, посудом граються, шпалери бруднять постійно.

А коли я іноді, адже це було зрідка, дітей у мами, то вона стала просити гроші на продукти для дітей та на інше чим вони могли там користуватися.

Звичайно, що моя мама з онуками не дуже любила сидіти, я це зрозуміла відразу, але вона погоджувалася, коли було потрібно, звісно.

Але, я пам’ятаю як зараз, як за столом сміючись мама промовила, що всі їй роблять компліменти яка вона молода бабуся, на що вона відповідає – а моя дочка мені як сестра.

А одного разу мама поїхала в санаторій і познайомилася там з дядьком Іваном. А через місяць він вже приїхав жити до неї в село.

Ми один раз прийшли з дітьми до них в гості, другий. А потім мама прямо сказала мені, по секрету, що Іван не любить коли ми приходимо з дітьми в гості до них, натякнувши цим, що вона сама ходитиме до нас сидіти з онуками, коли буде потрібно, а ми щоб до них, краще, не ходили.

Після того ми з мамою не говорили, ми не ходили до неї в гості і до себе її не кличемо. Якось самі впораємося з усім. Хоча навіть передати складно, як мені було важко від її слів. Невже хороша бабуся так би вчинила?

Та я для себе вирішила, що коли прийде старість, я теж скажу своїй мамі, щоб не ходила до мене і не просила допомоги. Чи маю я право відмовитися від неї на старості років?

Джерело