Історія про жіночу дружбу. Мені 46 років із Мариною ми товаришували зі школи, були, що називається, не розлий вода. Так, останніми роками стали рідше бачитися: справи, турботи, сім’ї обох. Але все одно стосунки підтримували.

Маринка заміж вперше вийшла рано, народила, але не склалося, у два роки сина вона розлучилася, бідувала. Я тоді ще незаміжня була, допомагала як могла і я, і батьки наші.

Ще до розлучення подруги я стала хрещеною її сина. Роки йшли, у мене теж з’явився чоловік та діти. Дочці зараз 19, синові 14. Живуть як усі, починали з одної, зараз платять кредит за трикімнатну квартиру. Зайвих грошей немає, хоч дорослі працюють. Сім’я цінує прості радості: раз на два-три роки виїхати на море – удача, дочка на бюджет надійшла – розумниця, син перше місце на змаганнях посів – здивував приємно.

Чоловік у мене гарний. Але не видобутий. Зарплата стабільна, але зірок із неба немає. У мене є просування по службі, але начальницею мені теж не стати. Нічого, ось виростуть діти, доплатимо кредити, полегшає.

У Марини справи давно не просто одужали, вона зараз живе дуже добре. Синові вже 26, одружився нещодавно. Дочка від другого шлюбу відзначила у січні своє 16-річчя. Саме вдале друге заміжжя принесло Марині фінансовий добробут. Чоловік – син забезпечених батьків, спочатку був добре влаштований на “тепле” місце, у центрі столиці батьки йому купили велику дворівневу квартиру.

Живуть, щоправда, за містом. Будинок збудували там уже разом. У обох машини, звичайно, у Маринки можливості від моїх відрізняються і, чого гріха таїти, іноді вона не розуміє мене. Відірвалася вже від найпростіших земних робіт. Але нічого, спілкуємось, нас у гості частенько звуть, чоловік не завжди погоджується поїхати, а я буваю в її розкішному будинку.

Коли подруга повідомила, що хрещеник мій задумав одружитися, ми цю справу відзначили. Марина поскаржилася на те, що перед весіллям багато клопоту. Я прикинула: що вона цього місяця буде якраз у відпустці та запропонувала свою допомогу в організаційних питаннях.

Разом їздили та дивилися ресторани. Запрошення я забирала з друкарні, на замовлення їх друкували. Багато всього. У хрещеника наречена зі звичайної сім’ї, приїдуть здалеку, її рідня приїхати на весілля мала лише як гості, у підготовці не брали участі.

Приїдуть табором, говорила Неля (так звуть невістку Марини), вона просить, щоби тільки не в готелі їх поселили. Люди вони прості, соромитися будуть.

Напевно зустріну їх і відвезу до міської квартири.Тільки… Я там місяці два не була вже, пилюга швидше за все скрізь, бруд, треба було б прибрати, а вже немає часу, – за тиждень до урочистостей подзвонила мені Марина.

– Не допоможеш? Тобі ж недалеко туди. Ключі у консьєржа візьмеш, я їй подзвоню. Прибери там, ліжка перестели, пил, усі справи. Щоб порядок був, бо соромно перед майбутніми родичами.

Я прикинула і погодилася. У середу звільнила день, захопила гумові рукавички, тому що Марина згадала, що засоби для прибирання та інший інвентар у квартирі є. Поїхала.

Я такого бруду ніколи не бачила. У свинарнику чистіше. Я спочатку по всіх кімнатах пройшлася, оцінила масштаби лиха, тільки в кухню відразу не зазирнула і в одну зі спалень на другому поверсі не потрапила, там двері були замкнені на окремий замок.

Почала перестилати ліжка, а пральна машинка на кухні, ну увійшла й обомліла: всі вільні поверхні завалені якимись недоїдками та скрізь брудний посуд стоїть. Причому бруд різного ступеня давності. З раковини вже сморід, а в каструлях і тарілках волохата зелена пліснява, а на розі столу явно свіжі брудні чашки.

Видається, тут живе донька Марини молодша. Шістнадцяти років, яка посуд за собою не миє та унітаз, мабуть, щіткою чистити ігнорує.

Дочка подруги прийшла незабаром після того, як я побачила кухню у всій красі. Дівчина дуже бурхливо відреагувала на навіювання подруги матері, що посуд вона могла за собою мити.

Фиркнула,  і пішла до своєї кімнати, уявляєш. Виявилося, вона вже півтора місяця у цій квартирі фактично живе, у неї репетитор, підготовка до вступу та небажання мотатися до передмістя. Живе, варить пельмені, замовляє готову їжу, свинячить у квартирі та не вважає за потрібне за собою прибирати.

Якби я таке влаштувала в батьківській квартирі, то отримала б по перше число. Я ще зрозуміла б, якби там жив хлопець, хоч і у нього руки є, щоб посуд вимити, підмести та прання завантажити.

Я вважаю, що це просто якесь приниження мене з боку Марини. Мовляв, бідна подружка піде і прибиратиме за її королевою?

Я образилася. Зрештою, Марина могла б і клінінг сплатити. Та і я б не пішла в цю квартиру спочатку, знаючи, що там не тільки пил протерти, що там живемо юна неряха, яку тепер треба обслужити подрузі матері.

Я Марині подзвонила, все висловила і те, що я за її донькою лайно чистити не маю наміру, що не думала, що там живе доросла дівчина, інакше б не пішла туди зовсім.

-І що?

І посварилися. Це ж дитина, їй ніколи прибирати, вона вчиться.

Ну і мені було заявлено, що такої підлості від мене не очікувалося, вони, звичайно, знайдуть рішення, наймуть когось, але на весілля я можу не приходити. Але я вже й не збиралася після такого хамського ставлення. Так, хрещеник мені нічого поганого не зробив, а от із подругою, схоже, все.

Я тебе допомогти попросила, один раз, – наостанок Марина теж образу озвучила.

– А не давати оцінки моїй молодшій дочці. Як я її виховую, не твого розуму справа. Просто треба було мовчки прибрати, а не критикувати чужу дитину.

КІНЕЦЬ.