Я маю на дітей таке ж право, як і ти, – каже мені свекруха. Але ми з Антоном розлучені, і ні, я не хочу його родину від себе обрізати, просто Алли Іванівни в житті моїх дітей надто багато.

Я хвилююсь, що одного “прекрасного” дня вона просто їх в мене забере.

– Мій син Златкою і Дмитриком не цікавиться, бо влаштовує своє життя. Я ж його час забираю собі. Хіба я багато прошу? Та інша б мама раділа, а ти якась не така.

– Але причини, чому я проти, надто вагомі і я не можу їх ігнорувати

Я сподівалася, що коли вийду заміж то збудую ідеальну сім’ю. На жаль, не вийшло.

Минуло п’ять років, як ми з Антоном розлучилися. Коли я вийшла за нього заміж, я навіть припустити не могла, що наш шлюб складеться так погано.

Незважаючи ні на що, я вдячна Богу, що у нас народилося двоє прекрасних дітей – Златка, якій сім рочків і Дмитрик, якому п’ять недавно виповнилося.

Коли я дізналася, що Антон не та людина, за яку варто триматися, було вже пізно. Постійні походеньки на “пінне” з друзями, і походи з дому без причини. Ось так виглядав наш звичайний тиждень.

Я дбала про дітей і дім, Антона це не цікавило, він хотів жити так, як і до весілля. Він не хотів брати на себе жодної відповідальності, це було не для нього.

Я не розумію, чому я раніше не помічала його легковажність, але любов і закоханість можуть творити дива, і я проігнорувала всі негативні сторони його особистості. Поки одного разу чаша мого терпіння не вичерпалася, і я сказала, що досить. Розлучення було оформлено протягом року. Антона навіть не цікавила причина, я думаю, він був радий такому розвитку подій.

Він не виявляв інтересу до дітей. Він не хотів їх бачити, мені майже довелося змусити його приходити до них принаймні один раз на місяць, трохи пограти з ними, а потім знову піти розважатися. Він зовсім не схожий на свою маму – мою свекруху.

Мої діти стали для неї всім і навіть більше. Вона була не розлучна з ними з моменту їх появи на світ. Вона постійно хотіла няньчити, водити, випрошувала фото і воліла забрати їх у мене на всі вихідні.

У цьому не було б нічого поганого, але Златочці був лише рік, а вона вже вириває її з моїх рук і каже, що мені теж треба відпочити.

Я ніколи не любила її за це. Крім того, я не повністю підтримую її стиль виховання. Вона моїм дітям все дозволяє, все їм купує. Їм варто лише показати пальцем, і бабуся все за них влаштує.

Я кілька разів благала її не робити цього, бути суворішою з ними. Марно.

– Коли вони такі милі, я не можу сказати “ні”, – відповіла вона.

Я вже змирилася з цим, але тепер питання в іншому. Якщо Антон не виявляє інтересу до дітей, то його мама почала його проявляти в двічі більше. Вона хоче бачити їх дуже часто, бажано кожні вихідні та кілька днів після обіду в тижні. Аргументує, що має право з ними контактувати.

Іноді я в розгубленості. Головним чином тому, що її виховання мені чуже. Вона навчає їх речам, яких я б ніколи не хотіла, щоб вони знали, балує їх і купує їм подарунки та солодощі.

Я виглядаю не такою хорошою в порівнянні з нею. Навіть діти це бачать і з нетерпінням чекають бабусі, а мене воліють взагалі не мати. Я незадоволена цим, і ніякі пояснення не допомагають.

Що мені робити? Як мені правильно поводитись в такій ситуації? Я дуже боюсь втратити своїх дітей, вони моє життя!

Джерело