– Я собі точно кращу знайду, а от що ти робитимеш тоді? – вкотре повторив мій чоловік. А мені від цих його слів так прикро, що словами не передати.

Говорив він мені це не перший раз. В таких випадках мені дуже хотілося втекти від нього світ за очі, але я не мала куди йти, і чоловік це усвідомлював, тому і поводив себе так зухвало.

Взагалі, він таким був не завжди. Коли ми зустрілися, ми закохалися одне в одного. Я була родом з села, до того ж, з багатодітної родини, тому Валерій забрав мене до себе. На той час він жив з мамою в трикімнатній квартирі.

Звичайно, що з боку виглядало так, що мені, простій дівчині з села, дуже пощастило, адже я відхопила такого завидного нареченого з квартирою. Найприкріше, що так думав і мій чоловік, і що з часом він все частіше став мені цим докоряти.

Я народила сина, після декрету вийшла на роботу, і весь час працювала, ніколи у чоловіка на шиї не сиділа. До того ж, уся домашня робота була на мені. Добре, що хоч із свекрухою у мене склалися нормальні стосунки. Але вона часто хворіла, і я намагалася не переобтяжувати її роботою.

З чоловіком наче теж все було добре, принаймні, спочатку. Але потім Валерій відчув себе господарем, і став качати права. Він вважав, що я маю йому бути просто безмежно вдячна тільки тому, що він дав мені стільки різних благ.

Ця його фраза: “Я собі без проблем іншу знайду а що ти робитимеш?”, так в’їлася мені в голову, що я багато років виношувала план, як мені все змінити в своєму житті. Але, оскільки я і справді розуміла, що мені нема куди піти, я весь час мовчала.

Минули роки. Свекрухи, на жаль, не стало. Син виріс, поїхав в столицю вчитися, і нас попередив, що додому він повертатися не збирається. Тоді я і зрозуміла, що настав мій час.

– Я за кордон їду, – якось я ошелешила свого чоловіка.

Він явно не чекав від мене такого, тому заявив, що якщо я наважуся поїхати, він зі мною розлучиться.

Я навіть не думала – поїхала, дала, нарешті, чоловікові шанс здійснити свою багаторічну мрію – знайти собі іншу, кращу за мене. Тепер він знову завидний наречений – розлучений, з трикімнатною квартирою.

В Італії я часу не гаяла, відразу стала заробляти гроші, і відкладати їх. Я хотіла купити синові квартиру, але у нього справи в столиці пішли настільки добре, що він сам купив собі житло, він айтішніком працює.

Оскільки син від будь-якої моєї допомоги відмовлявся, бо і сам добре заробляв, то мені вдалося швидко зібрати кругленьку суму. Я приїхала додому і купила собі будинок.

Коли про це дізнався мій колишній чоловік, він мені зателефонував, сказав, що нам треба зустрітися і поговорити про сина, але насправді він хотів мене побачити і переконатися, що чутки про мене і про мої успіхи – це неправда.

Валерій щиро вірив, що я без нього пропаду, що мені нема куди дітися, а на моє місце до нього прийде тисячу таких як я, а може і кращих.

А тут все вийшло не так як він думав – я не тільки не пропала, а купила собі будинок. А до нього не те що краща, до нього ніхто не прийшов!

Став чоловік проситися назад, нагадав, що ми з ним чоловік і дружина перед Богом, і що він мене в свій час, можна сказати, врятував, тому я зараз маю знову з ним зійтися, хоча б із почуття вдячності.

Чоловікові я так і сказала, що нічого я йому не винна. Тепер у кожного з нас своє життя, кожен отримав те, на що заслужив.

Дивно мені чути, коли чоловіки кажуть своїм дружинам, що на їхнє місце є тисяча інших. Таким чоловікам хочеться нагадати, що жінка терпить тільки до того часу, поки у неї немає іншого виходу, а потім, коли вона цей вихід знайде, ви її уже ніколи не повернете!

Джерело