Три роки тому в моєму житті з’явилася чудова жінка, яка виховувала одна маленьку дівчинку. Коли я вперше побачив це юне створіння, навіть вигукнув від здивування – чарівні, чорні очі, пухкі, рожеві щічки, голосочок, немов дзижчання струмка, ні дати, ні взяти, янголятко!

Янголятко не зовсім зраділо сторонньому дядькові, який без попередження вдерся в їх з мамою життя, але тоді, я не надав особливої ​​уваги цій обставині, про що незабаром дуже пошкодував.

Звісно, раніше якось у моєму житті не було подібних експериментів, бо це ніколи мене не спокушало.

До моєї появи Наталка, так звали мою дівчину, була подружкою власної дочки. Вони разом гуляли, разом ходили магазинами, разом розв’язували сімейно-фінансові проблеми, разом спали, та дивилися фільми.

І все б нічого, але в їх родині саме ця маленька, десятирічна квіточка була головою. Саме дочка диктувала, що з речей їм варто купити, які магазини відвідувати, які фільми дивитися і, навіть, з якими дівчатами, чи чоловіками бачитися, а перед ким зачинити двері.

Чи варто говорити, що критерії “подобається – не подобається”, виражалися все тією ж стороною. Скільки дядько купляє, скільки залишає у них вдома, не проходило повз її уваги.

Їй зовсім не подобалося, що з’явився дядько, який наважився вимагати застелити своє ліжко, прибрати зайві речі в шафу, помити посуд!

-Я не хочу з ним жити! Вижени його негайно! – це були найм’якіші її висловлювання.

Час минав, а в нашій сім’ї не було ніяких змін. Наташка, як могла, пояснювала дочці, що між чоловіком і жінкою існують дорослі стосунки, й іноді, їх не можна вирішити за її бажанням..

Звісно, падчерка бунтувала, особливо, коли залишалася наодинці з матір’ю. Мені здавалося, що дівчинка змирилася з маминим вибором, порозумнішала, зрозуміла свої помилки, але, як виявилося, дарма.

Незабаром, падчерка знайшла собі союзницю, подружку, на рік старше за себе, але з такими ж складними стосунками у родині.

У них вистачило розуму на те, щоб познайомитися зі старшими хлопцями, студентами медичного університету. Вони разом гуляли, відвідували кафе, коротше, їли, та пили за їх кошти.

Старша дівчинка настільки закохалася у свого обранця, хоча на той момент їй ледве виповнилося чотирнадцять, що мала з ним інтимні стосунки. Тим самим вона отримала над ним певну владу.

Ні, вона не погрожувала заявити в поліцію, просто була наполегливішою у своїх проханнях, а він не наважувався їй відмовляти.

У результаті вона випросила у нього грошей, та вирішила подивитися інші міста. Звісно до цієї авантюри запросила мою падчерку, яка відразу погодилася, навіть не запитавши нас.

Іноді, жіноча марнотратність дуже доречна. Так сталося і цього разу. Від’їхавши тільки до сусіднього міста, вони вирішили прогулятися магазинами.

Коли виявилося, що грошей не залишилося ні на квиток, ні на їжу, наша “квітка” заходилася дзвонити матері. Наташка була в ударі, й це я зовсім слабко висловився. Довелося винаймати знайомого таксиста, і гнати за бешкетницями.

Скільки було радості в очах дитини, скільки сліз! Здавалося, в ній знову прокинулося те саме янголятко, якого я побачив уперше три роки тому!

-Я більше ніколи, ніколи так не буду! – плакала дівчина, майже всю дорогу додому.
Мені дуже хотілося вірити їй. Вона згорнулася калачиком на задньому сидінні, й благословенно заснула.

Дівчата поверталися додому, і, якщо одна так і залишилася сопливим дівчиськом, то друга встигла стати жінкою.

Довелося витратити ще чимало сил і слів, щоб зруйнувати цю безглузду дружбу, яка ні до чого гарного не призвела б. Я вважаю свій вчинок обґрунтованим. А як вважаєте ви?

КІНЕЦЬ.