– Ну, як це ти не поїдеш? – обурювався чоловік, докірливо дивлячись на мене.

– Ось так! Набридло! Я не рабиня для твоєї матері, і нічого не зобов’язана робити на її дачі! – Огризнулася я у відповідь.

Різниця в нас з Ігорем була цілих п’ятнадцять років. Чоловік працював викладачем у медичному коледжі, а я була студенткою останнього курсу.

Мені було на момент знайомства двадцять, а Ігореві – тридцять п’ять. Я пустила в хід свою чарівність, і чоловік здався.

Він запропонував мені стати моїм керівником дипломної роботи. Я зрозуміла, що подобаюся йому, та погодилася.

У результаті, наші зустрічі з кабінету Ігоря, повільно перетекли в кафе, а звідти – на квартиру до неодруженого чоловіка.

Мені не треба було особливо старатися, бо керівник і так у мене закохався, тому сам і написав мені дипломну роботу.

Після отримання диплома, Ігор зробив мені пропозицію, на яку я з радістю погодилася. Я хотіла прилаштуватися поряд із чоловіком, який би мене забезпечував.

Однак, я не знала одного: в Ігоря була сувора мама, яка, дізнавшись про те, що він зібрався одружитися, відразу приїхала подивитися на майбутню родичку.

Я намагалася сподобатися матері чоловіка, тому навіть сама вирішила зайнятися приготуванням.

– Готуєш ти непогано, – оцінювально промовила Світлана Іванівна. – Трохи є недоліки, але, в принципі, терпимо. Коли плануєте розписуватись? Весілля буде?

– За два тижні, – розгублено посміхнувшись, відповів Ігор. – Хотіли невелику урочистість зробити. Надя проти, щоб ми витрачали свої гроші, куди попадя…

– Це вона молодець, ощадлива дівчина, – схвально промовила Світлана Іванівна.

– Ми на ці гроші вирішили поїхати у весільну подорож, – наважився уточнити чоловік.

Мати відразу змінилася в обличчі, зрозумівши, що я просто схитрила. Переконувати нас в тому, що гроші на відпочинок витрачати не варто, вона таки не наважилася.

Після весілля ми, на цілих десять днів, вирушили на відпочинок, і практично не давали про себе знати.

Лише за день до повернення Ігор зателефонував до матері, та повідомив про те, що ввечері ми виїжджаємо.

– Сподіваюся, що завтра ви відвідаєте мене, – натякнула вона синові. – Може й подаруночок який подаруєте.

– Так, звичайно, ми купили для тебе презент, – запевнив Світлану Іванівну чоловік.

Наступного дня ми, щасливі та відпочивші, приїхали відвідати матір Ігоря. Свекруха зустріла нас у старому, потяганому одязі, та засунула Ігорю в руки важкий пакет.

Син здивовано зазирнув у нього, і виявив усередині пару сапок з короткими ручками.

– Їдемо на дачу! – Скомандувала Світлана Іванівна. – Там одягу багато, щось вам підберемо.

Ми розгублено перезирнулися, і злегка отетеріли від її слів, а вона продовжувала метушитися.

– Ой, ледве обід узяти з собою не забула, – сплеснула вона руками, і побігла на кухню.

– На яку дачу?

– Я запитливо подивилася на чоловіка, і показала йому свій манікюр.

– У нас є дача, просто мама не попередила, – Ігор зробив акцент на останній частині пропозиції.

Свекруха, що повернулася через пару хвилин, віддала мені пакет з їжею, від якого пахло цибулею. Я скривилася, і гидливо прийняла з рук свекрухи пакет з обідом.

За кілька хвилин ми вийшли з дому, і спустилася до нашої машини. Я йшла з незадоволеним обличчям, і щойно зайняла своє місце, напівпошепки звернулася до чоловіка:

– Підкинь мене додому.

– Куди це ти зібралася? Ми всі їдемо на дачу, ніяких додому! – суворо рикнула Світлана Іванівна.

– Що я робитиму там?

– Як і всі ми, працюватимеш, чи ти у нас білоручка? – презирливо захихотіла свекруха.

Здавалося, вся її люб’язність, яка була до весілля, кудись миттю зникла.

– У сукні? – усміхнулася я, і закотила очі.

– Я вже казала, що на дачі є одяг! – Світлана Іванівна штовхнула у спинку пасажирське сидіння, на якому я сиділа. – Вези нас на дачу! – Знову скомандувала вона синові.

Ігор підкорився командам матері, і ми поїхали прямо на дачу. Усю дорогу я обурювалася з приводу того, що їду на дачну ділянку у гарному одязі.

Ігор мовчав, не зважаючи на моє бурчання. Свекруха теж вирішила відмовчуватися, і дуже скоро я перестала обурюватись.

На дачі справді був старий одяг, який свекруха мені вручила.

– Переодягайся! – буркнула вона.

Неохоче, я одяглася в її одяг, який був мені великим, і вийшла на ґанок, кривлячи фізіономію.

Свекруха сунула мені у руки сапку, і покликала за собою на город. Вона не давала мені проходу, і постійно змушувала робити те, чи інше. Я терпіла до того моменту, поки не зламала наманікюрений нігтик.

Гучно скрикнувши, я кинула сапку на землю, і побігла в будинок. Світлана Іванівна роздратовано подивилась мені у спину, і голосно крикнула:

– Повернися негайно! Ігорку, ти чого очима кліпаєш? Поверни її назад!

Син неохоче кинув на землю сапку, і поплентався в будинок, де, сидячи на ліжку, я плакала від образи.

– Відвези мене додому! – Зажадала я. – Я не для того вийшла заміж, щоб у свекрухи на дачі батрачити!

– Мама образиться, – заперечив Ігор. – Перепочинь, і знову приходь до нас на город. Добре?

– Ні, – рикнула я у відповідь, і відвернулася.

На город я не прийшла. Свекруха обурювалася, і вголос міркувала про те, як сильно в мені помилилась.

– І як я могла повірити, що малолітнє дівчисько може стати для тебе гарною дружиною! – прогарчала вона, і в серцях шпурнула убік сапку. – Я не здамся і привчу її до роботи! – Додала вона, і рішуче попрямувала до будинку.

Ігор поспішив за нею, і наздогнав лише біля ґанку. Забігши вперед, він перегородив матері шлях:

– Давай іншим разом. Вона город ніколи у вічі не бачила. Мамо, на сьогодні вистачить, прошу тебе!

Світлана Іванівна близько п’яти хвилин сперечалася із сином, але потім таки здалася. Увечері я забажала додому, оскільки з собою я не мала ні зубної щітки, ні рушника.

– Моєю почистиш зуби, я все одно років п’ять уже нею не користуюся, а рушник знайдеться, – незворушно промовила свекруха.

Я з огидою скривила рота, почувши пропозицію свекрухи. Насилу мені вдалося умовити чоловіка поїхати додому.

Мені навіть довелося збрехати, що завтра ми знову приїдемо на допомогу Світлані Іванівні. Однак, коли вранці чоловік нагадав мені про дану обіцянку, я зневажливо пирхнула:

– Забудь! Нікуди я не поїду!

– Як це не поїдеш? – узявся в боки чоловік. – Що я скажу мамі?

– Мені начхати, – розвела я руками. – Більше ноги моєї не буде на цій дачі!

Кілька годин чоловік умовляв мене одуматися, але я стала в позу, і не погоджувалася на його вмовляння.

Світлана Іванівна, не дочекавшись помічників, зателефонувала до сина і закотила скандал.

Тому нічого не залишалося, як одному поїхати до матері на дачу. Чоловік повернувся додому через два дні, та повідомив про те, що ми з ним розлучаємося.

– Така дружина, яка не шанує мою маму, мені не потрібна! – констатував Ігор.

Я не стала заперечувати, бо не збиралася працювати на чужій дачі, тому дала йому розлучення без жодних запитань.

А для себе вирішила, що в майбутньому, перш ніж вискочити заміж, потрібно добре вивчити свекруху! На жаль, цього разу мені “дістався” справжній мамій!

Не дарма він до такого віку сидів у парубках, а я недолуга, цей факт проігнорувала! Та й не кохання це зовсім було!

Бо, коли кохають, не розлучаються через такі дрібниці, як мамина дача! Ви зі мною згодні? Що скажете з приводу цієї ситуації? Хто винен?

КІНЕЦЬ.