Якось орендували квартиру у батьків чоловіка. Коли заїжджали, речі перевозили, майже одразу познайомилася із сусідкою з квартири навпроти.

Кілька разів ми з нею розмовляли, а потім вона за цибулею забігала. Сплатили четвертий місяць, віддали свекрам чотири тисячі, того ж дня сусідка нам повідомила, що напередодні у нас вдома був якийсь рух.

– Бачила, як Марина, по батькові не знаю, з якоюсь жінкою з квартири виходила. Чула, як у під’їзді вона нахвалювала сам будинок, сусідів, тепло, керуючу компанію.

Схоже було на показ перед продажем. Ви з’їжджаєте? Марина Анатоліївна, моя свекруха, була власницею половини квартири.

Мене збісило, що хтось був у квартирі під час нашої відсутності, та що ми про майбутній продаж не в курсі. Чоловікові про слова сусідки розповіла, він матері зателефонував.

– Ніхто нічого не продає! Колега хоче купити квартиру в цьому будинку, тому свою показала, я маю право. Менше плітки слухайте! – заявила свекруха.

– Ти могла зателефонувати! Мамо, ми орендуємо квартиру, не за спасибі живемо! Не треба приходити тоді, коли нас немає, і тим більше не варто приводити сторонніх.

– Ви лише орендарі, а я власниця! Показала, який будинок хороший, які квартири хороші, а ти психуєш так, ніби вас пограбували!

Спілкування перетекло у сварку. Свекруха сказала, що якщо нас щось не влаштовує, ніхто нікого не тримає.

– Давай шукати інше житло! – запропонував чоловік. Жодної поваги! Якби чужі люди жили сумніваюся, що мама наважилася б когось привести.

Знайшли квартиру, за два дні з’їхали, гроші нам ніхто не повернув. З колишньою сусідкою ми списувалися у соцмережах.

Через кілька місяців вона написала, що Марина та її чоловік вивезли всі речі, а до квартири заїхала та сама жінка, яка тоді була зі свекрухою.

Чоловік дізнався про продаж квартири від батька. Свекор думав, що ми в курсі, здивувався, зрозумівши, що це не так.

Свекор завжди у своєму світі жив: робота, диван, пінне. Найсмішніше, що чоловік кілька разів розмовляв із батьком за той час, що ми жили вже в іншій квартирі. Тема продажу, та нашого переїзду жодного разу не піднялася.

Все-таки свекруха тоді збрехала! Це був показ квартири перед продажем, а не просто демонстрація квартири в будинку. Відносини зі свекрухою зіпсувалися.

Багато різного потім було: свекра не стало, поділ спадщини. Свекруха бажала, щоб її син від усього відмовився, щоб мені нічого не дісталося!

Квартиру було продано нібито через мене, адже я, за словами Марини Анатоліївни, губу на неї розкотила.

Останньою краплею для чоловіка стали слова матері про те, що я нагуляла дитину. Він припинив будь-яке спілкування з матір’ю!

Живемо, вирощуємо дитину, платимо іпотеку. Та сама сусідка стала моєю доброю подругою, ми спілкуємось і часто бачимося.

Я не знаю, яка муха вкусила свекруху, нічого поганого я їй не робила. Залишається тільки здогадуватись, звідки стільки ненависті.

Ініціатором оренди тоді була сама Марина Анатоліївна, вона нас навіть умовляла, бо ми розглядали оренду житла в іншому районі.

Навіщо? Чому? Якого біса це було? На ці запитання я не маю відповіді. Можливо у вас є якісь припущення, судячи з моєї розповіді?

КІНЕЦЬ.