Я сумнівалася, чи зможе батько здійснити мою дитячу мрію – привести мене в білосніжній сукні до вівтаря. Зрештою, вийшло дуже несподівано.

Мій батько геть не був ідеальною людиною. Все своє життя він “дружив з біленькою”. Саме тому я вагалася, чи познайомити його зі своїм нареченим. Але коли наближалося весілля, я познайомила обох чоловіків один з одним. Я навіть припустити не могла, що все відбудеться саме так.

Хоча я зовсім не хотіла запрошувати свого тата на весілля, Богдан явно був за те, щоб мене до нього на вінчання привів мій батько. Що це дуже трепетний для усіх момент. Я погодилася, та за тиждень до весілля сталося те, що ледь все не зіпсувало.

Ми з Богданом заручилися через три роки, і запланували весілля за кілька місяців. Оскільки ми ще не всіх родичів знали, то вирішили передати запрошення особисто і відразу познайомитися з рідними. Шкода було, що Богдан ще не бачив мого батька. Але це було нелегко, бо я сама не часто бачила свого тата.

Тато любить “біленьку” більше за життя. Я деякий час намагалася йому допомогти. Не раз я вела його додому з бару, позичала йому гроші або водила в клініку. Я спочатку не хотіла знайомити його з Богданом, але мій наречений не злякався його способу життя.

Ми телефонували до тата, але його не було вдома. Я відразу ж зрозуміла, що він сидить у барі з “друзями” на розі будинку. Я здалеку побачила його. “Застілля” в них тільки почалось, тому в мене ще був шанс з ним нормально поговорити.

При зустрічі тато поплескав Богдана по спині й запропонував йому присісти з ними. Потім він сказав, що хотів би провести мене до нього під час церемонії. Я не знала, як на це реагувати.

– Твій тато розумна людина. Він впорається з цим завданням, – сказав мій наречений.

Я йому відразу пояснила, що тато не та людина, якій можна довіритися.

– Це тільки обід. До вечора він буде такий, що ти його не впізнаєш. Він може зіпсувати нам найкращий день в житті.

Я боялася, що він мене осоромить на весіллі, і мама також була проти. Вона сказала, що я буду не я, якщо запрошу його на святкування.

– Слухай, можливо, це буде шанс для тата змінитися. Щоб показати тобі, що він не пропаща доля, – сказав мені Богдан, і я зрештою погодилася з ним. Я запросила тата провести мене до вівтаря.

Я дуже хвилювалася всі ці дні, бо від тата можна було чекати все що завгодно. І я не помилилася. На жаль, він любив “цю справу”, особливо коли відбувалося щось важливе в житті. Тому його часто не було поруч на мій  день народження чи Різдво.

Та я все одно дала йому другий шанс і мало не зомліла, коли його друг зателефонував мені за тиждень до весілля.

Тато пошкодив руку і його забрали в клініку. Я не вірила, що це закінчиться добре. Проте в день весілля він таки з’явився.

Тато виглядав досить неохайним, але було видно, що він дуже старається, щоб все було добре і щоб я в ньому не розчарувалася. Коли він привів мене до вівтаря, він тремтів від емоцій, а на його очах були сльози.

Він був з нами і в ресторані, але лише годинку. Поводився тато чемно і привітно, пив лише воду. Він пішов одним з перших, я його в цьому не виню.

Я дуже зворушено з ним попрощалася і сказала, що це найкращий подарунок за багато років. Я б хотіла, щоб він і надалі робив мені такі “сюрпризи”.

Джерело