Мій чоловік не отримав від своїх батьків абсолютно нічого, бо його мама вирішила, що доньці придане більше потрібне, ніж сину.

Я пам’ятаю той час, коли свекруха все переписала на зовицю, мій чоловік тоді був дуже засмученим, але його заспокоїла, сказала, що ми самі усього досягнемо.

Так і сталося. Ми розуміли, що нам нема кому допомогти, тому самі багато працювали і зараз маємо не так вже і мало. А от у свекрухи, яка поставила всі ставки на доньку, справи пішли зовсім не так, як вона сподівалася.

Тепер вона хоче жити з нами, але я проти, бо вважаю, що ця людина не заслужила нашого доброго ставлення до неї.

Мого чоловіка практично виростила і виховала бабуся. Він був першою дитиною в сім’ї, і мати його часто відправляла в село до своїх батьків.

А коли свекруха розлучилася, і вирішила ще раз виходити заміж, то вона віддала сина назовсім в село, а сама народила доньку, і вже зайнялася її вихованням.

До сина вона приїжджала не часто, грошима майже не допомагала. Але бабуся була не бідною людиною, і сама без проблем виростила Олексія та забезпечила його усім необхідним, особливо подбала про його освіту.

Олексій закінчив університет, знайшов роботу, а потім ми зустрілися і вирішили створити сім’ю. Спочатку мій майбутній чоловік познайомив мене з бабусею, а потім вже і з своєю мамою.

Нашу зустріч назвати приємною я не могла, бо бачила, що я не сподобалася свекрусі, але Олексій розповів мені, які прохолодні стосунки у нього склалися з його мамою, тому я цим питанням і не переймалася. Головне, що ми з бабусею знайшли спільну мову.

Хоча я тоді вважала, що моєму чоловікові час налагодити стосунки і з мамою, бо в житті всяке буває. Я навіть сприяла їхньому примиренню, бо хотіла, щоб у нас була велика, дружна родина.

Але сталося нещастя. В один рік не стало бабусі та дідуся. У них був будинок, гараж, машина та деякі накопичення. Це все лишилося нічийним, бо заповіту вони не залишили.

Свекруха швидко зайнялася поділом майна. Ми тоді жили на орендованій квартирі і мій чоловік дуже сподівався, що йому щось перепаде, адже він виріс у тому будинку.

Та його мама, як спадкоємиця першої черги швидко все оформила на себе, пообіцявши, що колись все майно вона розділить між своїми дітьми.

Але через рік ми дізнаємося, що будинок мама оформила на Олю, свою доньку, яка якраз вийшла заміж, і мама вирішила зробити їй такий подарунок.

Я тоді не стала терпіти, вмовила чоловіка, щоб він пішов на розмову до своєї мами, адже гараж і машину вона продала. Та свекруха дала моєму чоловікові 300 доларів, і сказала, що на цьому все.

Ми змирилися, стали самі працювати і заробляти, а спілкуватися з родичами чоловіка у нас не було ніякого бажання. Тому ми не знали, що Ольга продала будинок, бо їй терміново були потрібні гроші для виїзду за кордон.

В новій країні справи у неї не пішли, гроші вона швидко витратила, і без нічого повернулася додому. Тепер вони всі на купу живуть у квартирі свекрухи.

Тому мама і згадала про сина, вона хоче переїхати до нас, бо у нас є свій великий будинок.

– Я буду вам з онуками допомагати, – обіцяє свекруха. Але мені чомусь не хочеться ні її допомоги, ні її присутності в нашому домі. За всі ці роки ми звикли обходитися без неї.

А я собі думаю, як їй вистачає нахабності ще щось просити у сина, знаючи, як вона з ним повелася?

А яка ваша думка? Олексій має прийняти маму лише тому, що вона його мама? Чи цій людині він нічого не винен?

Джерело