Зізнаюся вам, що я своєму синові багато разів говорила: подумай сто раз, перш ніж кликати заміж жінку з дитиною, як би ти все не перекручував на свій лад і не шукав для мене різних переконань, але ця дитина все одно буде чужою для тебе і чужою мені.

Але хто там мав мене слухати чи прислухатися до моїх слів? Ну куди там – у нього ж – щире кохання, навіть мови бути не може, щоб відмовлятися від нього.

Син таки не послухав мене. А тепер вже складається, так, як складається, на жаль.

Справа в тому, що мій молодший син одружив, взяв він за дружину собі жінку з дитям. Це був його вибір, я на нього, особливо, не впливала, лише дуже просила його добре подумати, зважити все, бо це серйозно, щоб потім не шкодувати ні про що.

Ми з чоловіком матеріально сім’ї нашого сина не допомагаємо – Орест з дружиною все самі заробляють. Син із сім’єю орендує квартиру недалеко від нас. Невістка наша його народила нам онука і сидить тепер вдома в декреті.

У вихідні дні наш син з невісткою просять мене посидіти з обома дітьми, так як, мовляв, втомлюються і хочуть побути удвох. Я не проти, звісно, адже вважаю, що батьки мають допомагати дітям своїм.

З рідним нашим онуком – завжди, будь ласка, будемо сидіти скільки і коли потрібно, а от чужа дитина мені вже під питанням, вже як маю змогу я.

Невістка моя Ольга почала мені говорити, мовляв, беріть обох моїх дітей до себе, вони рідні між собою, а то і рідного онука вам не дам.

А навіщо мені ще й чужа дитина? У мене й так і своїх онуків п’ятеро. Ну ні так ні, я ж не маю вмовляти нікого, гадаю. Я ось такого не розумію зовсім з її сторони, хоча онука свого рідного дуже люблю і спілкуватися хочу з ним.

Невже невістка не розуміє дійсно, що це не правильно зовсім з її сторони мені таке казати?

А, що саме цікаво, так ще те, що звернулася до моєї іншої невістки – дружини мого старшого сина: мовляв, давай разом будемо розмовляти зі свекрухою і зовсім онуків не давати. Нікуди вона не дінеться – скучить за дітьми і не буде відмовлятися нам з чоловіком допомагати, адже мені просто немає більше на кого залишити дітей.

А та не послухалася її зовсім. Дружина старшого сина навідріз відмовилася так робити і все розповіла ще й моїй дочці. А дочка – мені.

Але я – мовчу. Ольга – цілком доросла людина, і сама повинна розуміти, кому і що можна говорити, а кому – ні.

Зверталася вона за допомогою і до моєї дочки – допоможи впливати на матір дітей (тобто на мене), або бери хоч інколи їх до себе обох, бо я сама не справлюся з ними.

Донька зовсім не проти няньчити своїх племінників, але тільки свого рідного племінника і то – не часто і не довго, у неї і своїх дітей двоє. Чужу дитину приводити в свій будинок, сім’ю та до своїх дітей вона, теж, не дуже хоче.

Ольгу такий варіант знову не влаштовує. Прийшла невістка в суботу з дітьми і влаштувала суперечку в нас вдома. Розповідала, що діти один одному брат та сестра і їх не можна розлучати і розділяти якось, адже діти це відчувають і це недобре для них. Але мені її не жаль, я вже зрозуміла, що вона за людина така.

Я тут причому, що в неї так складається? Це її дитина, нехай і виховує її, я один раз допомогти не проти, чи декілька разів, але так часто сидіти з її дитям я теж не хочу, здоров’я вже не те, хоча я проти тієї дитини нічого не маю.

Я ж не винна, що у дівчинки немає ні тата, ні інших бабусі з дідусем. Батьки невістки, теж, не хочуть сидіти з онучкою своєю. А для чого тоді це мені, нерідній їй людині?

І хіба це гарно так робити, усіма способами намагається її віддати до чужих людей? Я їй пояснюю спокійно, що не хочу, а вона, все одно, наполягає на своєму.

Мені просто мого сина та онука шкода. Можливо люди мене не зрозуміють, але мені своїх онуків вистачає. Ще навіщо мені чужі діти?

Але ж я мовчу, в синову родину не лізу, не втручаюся в їхню сім’ю, нехай живуть, як знають. Так вона сама мені свою дитину постійно приводить, і я виходжу ще винною у всьому.

Як зберегти стосунки нормальні в родині, щоб сину добре в сім’ї жилося? Невже правда не на моїй стороні?

Джерело