Я пропрацювала 15 років у Італії, щоб забезпечити своїх дітей. Все, що заробляла, віддавала їм, а собі завжди відмовляла, заощаджувала на всьому.

Чоловіка не стало рано, і щоб дати дітям краще майбутнє, я поїхала за кордон. Організувала синові та дочці весілля, купила їм по квартирі, а сама весь цей час жила на орендованій.

Лише рік тому змогла дозволити собі придбати квартиру та зробити у ній сучасний ремонт. Коли я повернулася на батьківщину, донька зустріла мене так, що я задумалася, чи варто було все це заради дітей і чи варто так прагнути їм догоджати.

Приїхавши, я дала і синові, і дочці по 500 євро, і привезла їм подарунки. Решту грошей вирішила витратити на себе, адже за всі роки роботи навіть хвилини вільної не було.

Я давно мріяла про відпочинок. Купила квитки до Туреччини, забронювала п’ятизірковий готель з системою «все включено» і почала збирати речі, щоб нарешті відпочити та побачити світ.

Раптом пролунав дзвінок у двері. То була моя дочка Валя. Вона навіть не привіталася, а з порога почала мене звинувачувати. – Ти куди зібралася? Що за мати така, що думає лише про себе?

– Закричала Валя.

– Про що ти? Я не розумію.

– Ах, не розумієш? Думаєш, що кинеш нам ці жалюгідні 500 євро і все? Тепер можна спокійно їхати розважатися. Ти про нас з братом подумала?

– Саме про вас я й думала. Я зробила все, щоб ви нічого не потребували. Весілля влаштувала, квартири купила. У вас свої сім’ї і вони чудові.

Може, час уже самим навчитися дбати про себе?

– А в інших матерів діти все одержують! Ось моїй подрузі мама після повернення машину купила нову, а ти що? Вирішила гроші на вітер викинути, поїхавши відпочивати.

– Так, я вважаю, що заслужила на відпочинок після всіх цих років. Маю право побачити світ.

– Що ти ще там не бачила? Ти стільки років за кордоном!

– Ну, тоді сама їдь, як я. Збирай валізи та вперед. Попрацюй і побач світ, якщо вистачить сил і часу.

– Ти тільки про себе й думаєш, а на дітей тобі начхати.

– Ні, це я все життя думала тільки про вас і все віддавала вам, а тепер бачу — даремно. Ви цього не цінуєте.

– Так, багато ти зробила. Інші роблять ще більше.

– Я ще й заміж вийду і житиму для себе, на своє задоволення.

– Ще чого не вистачало.

Чоловіка нам у будинок приведеш.

– Не вам, а собі. У мене своя квартира, тож приведу, кого захочу. – Ось такими темпами залишишся одна на старість. Нікому буде й склянки води подати.

– Якщо діти відмовляться і із заміжжям не складеться, чужі люди за квартиру не лише воду подаватимуть.

– Зовсім збожеволіла! Ну і їдь, якщо тобі тільки ти сама цікава. Дочка грюкнула дверима і пішла.

А я продовжила збиратися в подорож, вирішивши, що поїду, незважаючи ні на що, і не звертатиму уваги на докори дітей. Не так я їх виховувала. Невже я заслужила на таке ставлення?

КІНЕЦЬ.