Я пізня єдина і дитина, народилася, коли батькам було але за 40. Їм було важко, бо розпався союз і їм було складно з роботою, а там і пенсія настала. Та вони якось мене виростили. Жили На Вінниччині в селі, та після школи я поїхала вчитися в місто, там вийшла заміж та лишилася.

Зараз мені вже самій за сорок, донечка за кордоном живе, син в Києві. Я у Вінниці, а в селі недалеко – моя старенька мама.

Та розповім про себе в своє життя трохи детальніше. Мені цікаво, як читачі відреагують на моє рішення, підтримають чи осудять.

Я пізня єдина і дитина, народилася, коли батькам було але за 40. Жили ми в селі. Їм було важко, бо розпався союз і їм було складно з роботою, а там і пенсія настала.

Та вони якось мене виростили. Жили ми на Вінниччині в селі, та після школи я поїхала в місто вчитися і там вийшла заміж та лишилася. Їздила до батьків допомагати все життя. Ми з чоловіком обоє їздили, огороди садили.

У нас виросли двоє дітей – син і донечка. Та з чоловіком ми розійшлися, були на те причини. Ми дорослі люди і зробили все цивілізовано.

Вже після розлучення я взяла кредит на відкриття бізнесу, відкрила ательє, і моя справа пішла. Зараз я заробляю досить непогано. Це дозволяє мені стежити за собою, кудись поїхати відпочити.

Потім у мене лишилася лиш мама, зараз їй за 80 добре, а мені й самій вже добре за 40.

Матуся дуже вже слаба, та ще й не впізнає мене вже часто, допомагають їй сусіди, але це не варіант. Треба або мені повертатися жити до мами і доглядати її, або наймати доглядальницю, яка би з нею прямо жила і ночувала.

Але я, щиро кажучи, набагато більше довіряю хорошому закладу, ніж якійсь окремій людині, бо наслухалася різних історій про ставлення доглядальниць до своїх літніх підопічних.

Справа в тому, що я це вже вирішила – мені треба організувати постійний догляд за мамою. Бо я не готова присвятити цьому свій час. Я зараз сама вже в такому віці, що треба встигати отримувати задоволення від життя, бо не так вже й багато залишилося у мене теж відносно молодих років. Хіба я не права?

У нас в селі хороший приватний будинок для літніх людей, туди я і хочу віддати маму і пожити для себе решту життя. Поїхати до дочки, кудись до друзів в інші країни. Мамин будинок відремонтувати і зробити там хорошу сімейну дачу.

Звичайно, я буду їздити до матусі часто, як тільки зможу, можливо забирати на свята додому. Багато знайомих мене за таке рішення осуджують, але чесно поговорила з собою і сама собі відповіла, що не готова заради мами законсервувати себе на невідомо ще скільки років.

Я хочу щоб вона прожила в хорошому догляді якнайдовше і все для цього зроблю. Але я сама хочу продовжувати жити своє життя, встигнути заплановане, здійснити якісь мрії, подорожувати, а, а можливо, ще й влаштувати особисте життя, якщо стріну достойну людину.

А як ви гадаєте, чи правильно я збираюся вчинити? Буду вдячна за різні думки.

Джерело