Ми з чоловіком одружені вже п’ятнадцять років, у нас двоє дітей. Живемо добре, нікому не заважаємо. Але така ідилія не може продовжуватися вічно, постала проблема у вигляді свекрухи.

Нещодавно жінка вийшла на пенсію і з того часу не хоче нічого робити. Цілими днями серіали дивиться та в інтернеті сидить.

Свекруха закинула навіть свою улюблену дачу, на якій стирчала всі вихідні. Перестала забиратися вдома, до магазину за продуктами не ходить. Доставку замовляє. А прибирати вона просить мене.

Кілька разів я погоджувалася на цю авантюру, але на третє прохання вже вигадала відмазку. Зрештою, мені і свого прибирання із двома дітьми вдома вистачає.

У чоловіка керівна посада у хорошій компанії і гроші у нас є. Тому, як добропорядний син, Мишко щомісяця допомагає мамі невеликими сумами, але так, щоби це не відбивалося на наших фінансах.

Щоб внести хоч якусь різноманітність у життя свекрухи, минулими вихідними я запросила її до нас у гості на вечерю. Нехай хоч онуків та сина побачить.

Все йшло добре, жінка довго нахвалювала моє готування та бездоганний порядок. Після чого вона завела таку розмову:

– Як у вас затишно, ремонт гарний. Мені завжди такий стиль подобався. Думаю також оновити квартиру. Хочу замінити меблі, відремонтувати ванну, нову кухню купити.

– Гарна ідея. Щось доглянули? – поцікавилася я.

– Так. Я вирішила почати із кухні. Такий гарнітур надивилася, ммм… казка. Зараз покажу, – свекруха потяглася до свого телефону.

– Ой, який дорогий! А чи є у вас такі гроші?

– А що ти одразу на ціну дивишся?! Я тобі гарнітур показую, а не цінник! – розлютилася жінка.

– Це я зрозуміла. Гарний вибір, я не сперечаюся. Але ціна аж ніяк не дешева. Ви хочете брати кредит?

– Навіщо кредит? Мені Михайло допоможе, так? – подивилася жінка на мого чоловіка.

Мої очі тим часом округлилися від подиву.

– Не знаю, мамо. У мене гаманець не гумовий і гроші не друкую. Я тобі й так щомісяця допомагаю, хіба тобі не вистачає? Може, що подешевше, по своїх силах подивишся? – відповів мій чоловік.

– Мішка, звичайно, мені вистачає. Але в цьому випадку насамперед стоїть мій комфорт, а на добрих умовах для матері заощаджувати не можна.

– Я згодна з Мишком. Може, побюджетніше подивіться, дорого не означає добре. За будь-якими меблями треба доглядати, щоб вони прослужили довше, а ви стали цим нехтувати, – підтримала чоловіка я.

– На що це ти натякаєш? – злетіла свекруха.

– Я говорю про те, що у вашому випадку недоцільно купувати такий дорогий гарнітур.

– Я сама вирішу, які меблі хочу бачити у своїй квартирі! – грубо припечатала свекруха.

– Самі її і сплачуйте тоді!

Я встала з-за столу і пішла до дітей. Терпіти цей зухвалий і вимогливий тон я не хотіла. Нехай Мишко сам з нею поговорить, все ж таки це його мати.

Ремонт почала вона, а платити за нього повинен мій чоловік! Ми не мільйонери. Так, у нас є гроші, але надлишки ми відкладаємо дітям на навчання і вільними засобами для її ремонту не маємо. Я, можливо, і відреагувала б м’якше, якби свекруха поводилася скромніше і піднесла це по-іншому.

Наприклад, «дітки, допоможіть трохи зовсім, я теж у боргу не залишуся – з онуками сиджу». А не так, ніби ми повинні утримувати її до кінця днів.

Тим більше, що пенсія у неї немаленька, плюс чоловік відстібає щомісяця. Можна назбирати і вже тоді думати про ремонт. Та мені було б соромно на старості вимагати у своїх дітей, щоб вони мені ремонти робили.

Мої думки обірвав чоловік, який зайшов до дитячої.

– З мамою я не домовився, вона розлютилася і пішла. Я запропонував її відвезти, та вона відмовилася.

– Нічого страшного, не маленька дівчинка. Що ти сказав їй з приводу ремонту?

– Порадив відкладати потроху. Так вона таке обличчя скорчила, наче я їй голодувати пропоную.

Видно було, що Мишко засмучений. Та й як не засмучуватися?! Мати сидить на пенсії, нічого не робить, гроші отримує. А їй ще й усі винні! Не знаю, коли ми досягнемо компромісу в цій суперечці, та й чи знайдемо його взагалі.

КІНЕЦЬ.