Загалом, у нас все нормально. Чоловік добрий, діти ростуть, радують, робота непогана, іпотеку без проблем виплачуємо, автомобіль у мене, автомобіль у чоловіка, відпочивати їздимо, ремонт доробили…

Зі свекрами стосунки непогані, батьки чоловіка допомагали нам, коли я в декреті була. У наше життя не лізли, порад не давали. Все так добре було! Треба ж було взяти й, усе зіпсувати!

За першим шлюбом я вдова. Син залишився, квартира залишилася, вона у спільній власності із сином. Тяжко одній було!

Нікого я не маю, батьки десь ще ходять живі, але вони такі батьки, що я себе сиротою вважаю: батько – за ґратами, мати – випиває.

Все, що в них було, вони пропили, у тому числі й, добрі стосунки зі мною. Для мене їх немає в живих!

Юрій почав до мене залицятися. Добрий, чесний, порядний, зовнішністю його генетика не образила, рукатий. Жили ми по сусідству. Він квартиру у нашому під’їзді орендував.

Я об’яву у групу будинку написала, що шукаю чоловіка на годину, щоб кухню зібрати, розетку полагодити й плінтус поміняти. Написала номер телефону, та запропонувала писати охочим в особисті.

Юрко відгукнувся на моє оголошення. Мою об’яву він не бачив, йому знайомий, власник квартири, повідомив, що дамі з такої квартири, потрібна така-то допомога.

Він мені зателефонував, прийшов, допоміг, грошей не взяв. Почалося у нас листування. Іноді він забігав: то принесе фруктів, то торт.

– Побачив у магазині, одразу про вас згадав, – сором’язливо посміхався Юрко, вручаючи фрукти.

Подобалося, що Юрій не відділяв мене від сина. Він був приємний у спілкуванні, ненав’язливий, ввічливий. Я розтанула, закохалася. Не думала, що знову зможу покохати, але змогла!

Юра переїхав до нас. З моїм сином, якому було сім років, він миттю знайшов спільну мову. Юрко одразу взявся за дрібний ремонт.

Він дуже смачно готував. Великим плюсом став той факт, що перед тим, як почати господарювати на кухні, Юрій влаштував мені та синові опитування:

– Улюблені страви? Не улюблені? Алергія? Перекушування, чи перше, друге і компот? М’ясо? Риба?

З’їздили до батьків Юри, познайомились. Вони зі шкільної лави разом, розуміють один одного з півслова, приємні, інтелігентні люди.

– Віра, не переживайте. Для нас головне, що син вас любить, тому ви вже нам подобаєтеся, – щиро посміхнулась мені майбутня свекруха.

Я дізналася, якою може бути батьківська турбота, якщо дитина вже доросла, а батьки не асоціальні. Турбота була без нав’язливості й, мене вона дуже чіпляла за душу.

Ми з Юрою одружилися. Після весілля взяли іпотеку.

– Твій син виросте, потрібне буде окреме житло. Тому, собі ми купимо квартиру, а в цій він потім житиме, – розсудив Юрій.

Донька у нас з’явилася. Я знову вразилася, наскільки мені пощастило з чоловіком. Юрій вставав ночами, змінював памперс, заспокоював, стежив за прийманням вітамінів, гуляв із донькою. Принагідно, він узяв на себе перевірку домашніх робіт сина.

Юра тішився появою доньки. Він продовжував балувати нас смачною їжею, замовив робот-пилосос, купив посудомийну машину.

Про прання я взагалі забула: як повз кошик не пройду, він порожній, а чисті речі висять, сохнуть. Грошима не ображав. Кілька разів у лікарні з донькою лежав. Педіатр його знав.

Декрет пройшов легко та безтурботно. Мені є із чим порівнювати. У першому декреті на мені були син і дім, чоловік додому приходив тільки їсти та спати.

Батьки Юри писали, допомогу пропонували. Приїжджали, допомагали. Мене підбадьорювали. Якось речі були розкидані, донька постаралася, шафу відчинила. Свекри якраз приїхали.

– Не хвилюйся, буває. Легкий бардак – не кінець світу. Головне, щоб ти добре почувалася. Хочеш, я сама все ось сюди на край дивана складу, а ти потім по полицях сама розкладеш? – Запропонувала свекруха.

Все було ідеально! Все! Ні сварок, ні якихось неприємних моментів, ні каміння за пазухою. Мені подобалося їздити до батьків Юри в гості, подобалося, коли вони приїжджали до нас.

За мого сина їм окреме спасибі: вони відразу ж поставилися до нього, як до онука. Це дорогого варте!

Ми з Юрою, своєю чергою, полегшували життя його мамі та татові. Десь грошенят підкидали, десь із великими покупками допомагали.

Якщо вони хворіли, та потребували обстежень, то не чекають безплатне УЗД по декілька місяців, а їдуть зі мною чи Юрою до приватної клініки.

Я так звикла до невтручання свекрів, що навіть забула про те, що вони можуть мати свою думку!
– Чому онук Юру татом не називає? – якось спитала свекруха і відлік пішов.

Я розгубилася. Ми з Юрою розмовляли на цю тему. Він казав, що буде тільки радий. Але річ у тім, що син тата пам’ятає та досі любить.

У сина в кімнаті багато фотографій батька. Син зберігає його подарунки. Син часто про нього згадує, просить всоте розповісти, як ми з його татом познайомилися, як тато кричав від радості, коли дізнався, що в нас буде син.

Лише одного разу я почала розмову із сином щодо тата.

– Ти міг би, якщо хочеш, називати Юру татом, – запропонувала я.

– Навіщо? – здивовано спитав син. – У мене є, тобто був тато.

Я вирішила, що коли син захоче, то сам почне звертатися до Юрка, як до батька. Не тиснути там, де можна обійтися без тиску, – один із моїх принципів.

Не можна сказати, що Юра рве на собі волосся від розчарування. Так, йому хотілося б, щоб син називав його татом, але водночас Юрко поважає думку сина.

Свекруха ставала все наполегливішою. Це було дивовижно. Зазвичай, вистачало помотати головою, і вона розуміла, що продовжувати не варто.

Її ніби заклинило, ніби архіважливо, щоб мій син називав Юру татом. Батьків Юри син називає бабусею та дідусем. Це він прийняв без роздумів. З Юрою ж… Усе вже пояснила!

Мені не хотілося псувати стосунки. Мені було шкода, що скриньку Пандори відкрито. Я просила свекруху, щоб вона не порушувала тему батьківства, але вона все одно обговорювала це питання.

Я не хотіла засмучувати чоловіка, тож включила терпіння на максимум. Я б і далі продовжила посміхатися і жартувати, якби свекруха не полізла безпосередньо до дитини.

– Батько тебе з семи років виховує. Твоя сестра його татом називає, чому ти не можеш? – Почала свекруха.

Я встала, попросила сина, щоб він разом із сестрою покинув кімнату, і звернулася до свекрухи:

– Я вас просила, ви мене не чуєте. Мені шкода, але вам краще піти й не приходити, поки ви не зрозумієте, що обговорення «чому не тато» в цьому будинку табу. Усього хорошого!

– Віра… Навіщо ти так? Я вам добра хочу. Внучка бігає, “папкає”, а онук “Юркає”. Нехай обидва папкають, в одній родині ростуть, Юрі знаєш, як приємно буде? – сказала свекруха перед тим, як піти.

Юра був повідомлений, що сталося і чому так. Мене він зрозумів. Матір він не розуміє, чому вона продовжує лізти, адже це не її справа!

Але Юрко засмутився, адже батьків він щиро любить. Він не хотів такої ситуації. Розуміє, що справа в його мамі, але теж хотів би, щоб фарш було прокручено назад.

Я люблю і поважаю чоловіка, але у цій ситуації допомогти йому нічим не можу. Свекруха отримає бажане в одному-єдиному випадку: якщо син сам вирішить, та захоче називати Юру татом!

Батько Юри ні на чому не наполягав і навіть смикав дружину:

– Навіщо ти лізеш, діти та онук самі розберуться. Тобі вже все пояснили, навіщо знову питаєш?

Неприємно, що так сталося. Всім було добре, поки все було добре, поки всі тримали свою думку при собі й не лізли туди, куди просили не лізти.

Я не розумію, що можна зробити, щоб якось згладити ситуацію. Мені дійсно дуже шкода, що свекруха довела до того, що мені довелося попросити її піти, й не приходити.

Справа не в мені! Справа у синові! Він особистість, хай неповнолітня, але вже особистість. І лише від його бажання залежить, як він називає Юрка!

Ні я, ні Юра, ні хтось інший, не має права вказувати дитині, та ставити такі запитання. У сина був тато, є пам’ять про нього.

Можливо, син просто боїться, що якщо почне називати Юру татом, то обірветься ниточка, яка зв’язує сина з його татом.

Я не бажаю лізти синові в душу, щоб потішити свекруху. Так, свекруха зробила мені багато добра, і якби йшлося про мене, то будь ласка. Але сином я розпоряджатися не можу, він не моя власність.

Я дуже вдячна Юрі. Вдячна батькам Юри за те, що ніколи нічого поганого від них не чула. За роки їхнього зразкового відношення. За допомогу.

За рівне кохання до дітей. Але свекруха перегнула палицю, і перегнула сильно. Якщо вона забуде про питання, яке дуже її хвилює, то все буде, як раніше!

Я не хочу думати, що буде, якщо свекруха не заспокоїться! Не хочу такого варіанта розвитку подій! Як ви вважаєте, я маю нав’язувати сину бажання свекрухи, та примушувати його називати Юру татом?

КІНЕЦЬ.