— Я дивлюся на Вас, Ліліє, і в серці відчуваю щось, що не можу виразити словами. Ваше обличчя, яке виглядає таким невинним і дитина, яку ви тримаєте на руках… Вони кажуть більше, ніж будь-які слова. Я розумію, що Ви прийшли сюди з надією на допомогу, можливо, навіть з думкою про справедливість. Але чи Ви розумієте, що цей день, який мав стати найщасливішим у моєму житті, перетворився на справжнє пекло?

Я чепурилася перед вінчанням. Моя сукня, наче біла хмара, ідеально облягала тіло, а зачіска була бездоганною. Я підходила до дзеркала і наводила остаточні штрихи. Раптом у дверях з’явилася вона.

— Доброго дня, – сказала незнайомка. На руках вона тримала немовля. Я застигла, немов прикована до місця.

— Вибачте, що Ви тут робите? – запитала я, не в змозі відірвати погляд від дитини, яка всміхається до мене.

— Я розумію, що це може бути неправильно, але я повинна була прийти, – сказала жінка, злегка здригнувши плечима, наче перепрошуючи за свою присутність. — Мене звуть Лілія. Це — Олексій, мій син. Я хотіла сказати вам, що Ваш наречений Максим, його батько.

Я не змогла стримати глухе відчуття паніки, яке почало розвиватися в середині.

— Що? Як ви можете це довести?

Лілія простягнула мені аркуш паперу з результатами тесту на батьківство.

— Ось. Я розумію, що Ви не повірите мені без доказів.

Я подивилася на результати й моє серце розбилося на тисячі частин, як скляна кулька. Вся віра у щасливу сім’ю, яку я мала, раптом розсипалася.

— Вибачте, – продовжила жінка, – але Максим сказав, що Ви дуже багата. Ваших грошей вистачить, щоб ми з сином не бідували. Ну, на початку. Ми не збираємось так жити все життя, за чужі кошти. Він пообіцяв мені, що поки я буду в декреті, він знайде роботу, а я скоро повернуся до своєї справи. Правда, у мене не дуже виходить заробляти на цьому гроші. Підприємець з мене ніякий, це точно. Я флорист, знаєте? Просто зараз мене нудить від аромату квітів. Ніколи такого не було до декрету, але ось цей букет для Вас я робила. Максим попросив.

Я ніби відчула, як щось всередині мене перетворюється у лід. Ця нахабність була більше, ніж я могла витримати. Вона ще щось так само сумбурно пояснювала, але у мене більше не було сил це слухати.

— І чого ви хочете? Грошей? – запитала я, намагаючись зберегти спокій. – Так у мене вільних немає, усі в оберті. Чи ви думаєте, що заможна людина — це коли пачки доларів валяються у будинку? Це, мабуть, те, що Ви собі уявляєте?

Лілія похитала головою.

— Ні, ні! Мені зовсім не потрібні Ваші гроші, тільки Максим. Я його кохаю більше за життя, розумієте?

— Розумію, – відповіла я так спокійно, як могла. – Добре. Мені якраз цей трикутник і близько не потрібний. Він вільний. І ось ваш букет. Справді чудовий. Щастя Вам, якщо цей шлюб Вам справді потрібен.

У той момент я відчула, що мій світ просто розпадається на шматки й моє життя складається зовсім не так, як я собі планувала чи мріяла. Максим намагався виправдатися, що я “не так зрозуміла”, що він любить тільки мене, що то була прикра помилка, про яку я не мала дізнатися. І взагалі, моя сім’я не дозволить такого скандалу, вони всі полюбили мого нареченого й цінують його. Проте я вже не хотіла нічого слухати, думки плутались, але я намагалась тримати себе у руках.

— Мені не важливо, що думають мої родичі, – відповіла я. – Не їм з тобою одружуватися. І жити потім у суцільній брехні.

— Удамо, що нічого такого не сталося. Ти ж не хочеш засмучувати свою сім’ю? – наполягав він.

Тільки мені було вже не до весілля. Скасувати весілля було складно через те, що мені важко зізнатися, як мене використали, а ще важче розказувати правду родичам. Тоді я вийшла й казала:

— Весілля не буде.

У залі постала повна тиша. Всі дивились на мене та очікували пояснення. Мати принесла води та промовила:

— Доню, все добре, ми тебе підтримуємо. Це від нервів. Заспокойся і все буде добре.

Я продовжила.

— Максим має дитину від іншої жінки. У них стосунки за моєю спиною.

Після цих слів я вибігла на двір та поїхала до бабусі. Я завжди приїжджала у її будинок, коли мені було важко. На свіжому повітрі у тіні яблунь та слив я любила збирати думки…

Я впоралася з цією ситуацією і була вільна. Нове життя починалося з великою раною в душі. Адже я й досі любила Максима та все ніяк не могла його забути.

Весь цей час я намагалась зібрати себе докупи, поки переживала весь біль. Я знала, що буду жити далі, але ця рана залишиться зі мною надовго. Я намагаюся не думати про те, як могла б бути щасливою з Максимом, якби він не зрадив мене. І хоча я знала, що життя продовжується, ця історія залишиться, як чорна пляма на чистому полотні.

Джерело