– Я чудово знаю, що ви хочете мене вигнати! – кричала моя мама. – А квартиру мрієте собі привласнити

Моя мама все життя працювала вчителем. Дітей у неї двоє: я та моя сестра Валя, яка живе в іншому місті.

Так вийшло, що ми з чоловіком та сином живемо з мамою в одній квартирі. Квартира у нас велика – 4 кімнати, тож місця вистачає всім.

Свого часу мама сама наполягла, щоб ми жили разом, бо їй вже важко справлятися з господарськими справами.

Спершу жили добре, дружно. Але приблизно через три роки мама стала змінюватися. Постійно чимось незадоволена, підозріла, примхлива. Я подумала, що, напевно, це вік своє бере.

Але що далі, то ставало гірше. І тепер мені здається, що мама ненавидить мою сім’ю. Причому з кожним наступним роком дедалі сильніше.

У нашому селищі маму багато хто знає. Людина вона шановна, не одне покоління випустила, доки у школі працювала. Мама дуже доброзичлива до всіх, крім нас. Завжди посміхнеться, поговорить, вислухає, дасть пораду.

А нещодавно я дізналася, що багато знайомих просто жаліють мою маму. Вона всім розповідає, що я – нечепура, по хаті робити нічого не хочу. Хоча насправді всі побутові питання лише на мені й тримаються.

Каже, що я не хочу працювати та сиджу на її шиї. Насправді я працюю віддалено і маю непоганий дохід. Грошей ми у матері не брали й не збираємося цього робити.

Про мого чоловіка вона каже, що той ледар і пияка. Хоча чоловік цілими днями на роботі пропадає, а трохи випити він собі дозволяє тільки у свята.

А син мій – дурень і теж ледар. Виросте таким самим як батько. Але син ще маленький, 6 років йому всього. Спокійний, кмітливий хлопчик. Завжди намагається допомогти мені по господарству.

І що найцікавіше, багато хто моїй мамі вірять. Деколи соромно вийти з квартири. Постійно переслідують косі погляди знайомих та сусідів.

Намагалася поговорити з мамою, дізнатися, чому вона таке каже. Марно. Лише на скандал нарвалася.

– Я чудово знаю, що ви хочете вигнати мене! – кричала моя мама. – А квартиру мрієте собі привласнити. Я все вирішила. Продаватимемо цю квартиру, гроші розділимо, і я поїду від вас жити до Валі.

Тільки Валя не горить бажанням маму до себе забирати. Як дізналася, що мати з нею жити збирається, одразу обмежила спілкування з нами.

Вона й раніше дуже рідко приїжджала. 2 рази на рік. Приїде, привезе всім невеликі сувенірчики у подарунок, погостює кілька днів та їде. Говорила мені, що довше терпіти нашу маму – вище її сил.

А мама і рада приїзду доньки. Ходить і всім знайомим розповідає, скільки їй Валя подарунків навезла. І що від нас подарунка не дочекаєшся.

Хоча це також неправда. Ми завжди даруємо мамі презенти на свята та день народження. Щоправда, син їй нещодавно малюнок подарував, то вона його одразу на смітник викинула. Прям тут же, на очах сина.

Дитина засмутилася. Я з ним поговорила потім. Порадила більше так не робити. Хай краще мені та татові дарує.

А Валя, після того, як дізналася про мамині плани щодо переїзду до неї, тепер взагалі не приїжджає. Дзвонить рідко, тільки на свята. Але мама все одно впевнена, що дочка чекає на неї, і вперто збирається переїжджати.

Останньою краплею стало те, що мама почала звинувачувати нас із чоловіком у тому, що ми хочемо її позбутися. А сусідам сказала, що боїться за своє життя!

Ось цього я від неї не чекала. Так прикро було. І нехай би це хтось сторонній таке бовкнув, але ж це моя рідна мати!

Мені іноді здається, що в мами розвивається якесь захворювання, але ж до лікарів її відвести мені навіть намагатися не можна, вона ж тоді точно вирішить що я хочу її позбутися.

Порадившись із чоловіком ми вирішили, що квартиру треба продавати. Нічого купимо собі невелику квартирку. Зате на душі буде спокійно. Бо мама вже всю кров нам випила.

А сама нехай куди хоче туди і їде! Хоча я більш ніж впевнена, що Валя її одразу відправить назад. І тижня у себе не протримає. Тільки ось що далі вона буде робити…

Боюся, щоб не сталося потім так, що прийде вона все одно до нас жити, тільки вже в більш затісну квартиру. Яке рішення прийняти в такій ситуації, зовсім розгублена?

КІНЕЦЬ.