Чоловік на роботі, я вже повернулася, дзвінок у двері. Відчинила, стоїть чоловʼяга з мішком картоплі, питає:

— Овочі треба? Картопля, морква, цибуля, капуста, буряк. Недорого. Мішками.

Я взяла. Усе взяла. Мішок картоплі п’ятдесят кілограм, усе інше в мішках поменше – по двадцять п’ять кілограм. Віддала дві пʼятсот, зате до весни з овочами.

Мені все в коридор занесли. Чоловік із роботи прийшов, здивувався: навіщо стільки, не з’їмо! Місяць потім жартував, що десять років будемо тільки ці овочі їсти. Забіжу наперед – з’їли: бабуся відправила п’ять трилітрових банок квашеної капусти, через день вінегрети їли.

Чоловік забрав мішки на лоджію, вона в нас утеплена. Через кілька днів його мати в гості забігала, чоловік їй наскаржився, що я овочі мішками скупила. У його виконанні це звучало так, ніби шахраї прийшли, мене обробили і на покупку розвели. Не знаю, на що розраховував, але свекруха підтримала:

— Молодець Юля! Взимку он все яке дороге, а раз багато купила, то треба буде тільки м’ясо і крупи докуповувати. Чому не подзвонили? Ми б теж від овочів не відмовилися! Ви б оплатили, потім нам би привезли, машина ж є у вас, ми б гроші віддали.

Вересень 2021 року.

Чоловік без роботи – скоротили, був у пошуках нової. Тому вдома був він. Зателефонував мені:

— Знову, як того року, по під’їзду ходять, овочі пропонують. Брати?

— Бери. Картоплі п’ятдесят кілограм, решти по двадцять п’ять. Гроші сам знаєш де лежать.

Додому приїхала, у коридорі мішки з овочами. Запитала, чому не забрав. А він забрав, наші забрав, ще мамі купив, вона ж того року просила. Він їй подзвонив, запитав, чи треба. Свекруха сказала, щоб купив, привіз, вона гроші віддасть. Усього чоловік віддав трохи більше ніж чотири тисячі, якщо округлити, то дві тисячі за нашу городину, стільки ж за городину для свекрухи і сестри чловіка. Свекруха з дочкою живе, із сестрою чоловіка не спілкуюся, до нас додому їй приходити заборонено.

Чоловік нагодував мене вечерею, поїхав до матері й сестри. Повернувся без овочів і без грошей – у мами поки що проблеми, будуть, віддасть.

Нагадаю: чоловік тимчасово не працював, жили на ті кошти, які заробляла я. І навіть двох тисяч мені було шкода: чоботи хотіла купити, а чоловік он який добрий, мамі овочі купив.

Плювати, що я виглядаю жаднюгою. У мене така свекруха, що ворогові не побажаєш. Вона в обличчя посміхається, а за спиною славить на весь білий світ: я і зрадниця, і ворожу потайки, і зʼявилась я на цей світ не від своєї мами, а від тітки в чотирнадцять років… Мені передають ці байки, я в свекрухи запитую, що за справи, а вона тільки оченятами плескає:

— Я нікому нічого такого не говорила! Не знаю, хто сказав, мене обмовили, нас хочуть посварити.
Гроші нам ніхто не повернув. Спочатку їх не було, потім до мене дійшли чергові чутки: їй син овочі подарував, а я його змушую за них гроші взяти.

Вересень 2022 року.

Чоловік на роботі. Я вдома з півторамісячним сином. Дзвінок у двері. Відчинила, там чоловік з овочами. З надією запитала, чи немає кабачків, броколі та цвітної капусти – для прикорму б знадобилися. Ні, такого не вирощують. Купила за стандартом: п’ятдесят картоплі, по двадцять п’ять усього іншого.

Чоловік прийшов із роботи, у коридорі мішки, які треба на лоджію забрати. Запитав, чому для мами не купила, вже дуже вона овочі нахвалювала, говорила, якщо цього року прийдуть, щоб ми про неї не забули.

— А мама дала гроші на овочі? – поцікавилася я.
— Ні. Вона б віддала.
— Так? Як минулого року? Ти їй скажи, що якщо вона захоче овочів наступного року, нехай заздалегідь привезе гроші.

Чоловік заїкнувся про те, що може собі дозволити купити овочі мамі, я в нього запитала, чи не хоче він посваритися? Чоловік одразу здувся. Був би вдома – нехай би купував. Чому я повинна була думати про чужу тітку, яка мене вічно обмовляє?

Серпень 2023 року.

Згадала, що скоро вересень. А раптом знову чоловʼяга з овочами? Сама свекрусі зателефонувала, запитала, чи дасть вона гроші на овочі.

— Подавіться! Я дачу купила! З урожаєм! У мене нині свої овочі! – гордо відповіла вона.

Чоловік потім сказав, що його мати кредит взяла. Саме час же: доньку з роботи звільнили, у неї допомога з безробіття, сама свекруха вся в боргах – то телефон для дочки, то смарт-телевізор. Кредиту на дачу не вистачало.

У вересні овочів не було. Може, сталося що-небудь у людей через самі розумієте яку ситуацію в країні. Зате овочі, і не тільки – ще грядки і похилений будинок, – були на фотографіях свекрухи. Нам нічого не перепало, купували все на базарі потроху.

Грудень 2023 року.

Свекруха зателефонувала – грошей немає, Новий рік відзначати нема на що. Донька роботу знайшла, платять копійки, у самої свекрухи начальство винне в її скрутному становищі – завжди була «тринадцята» зарплата, нині не дали, а вона на неї розраховувала. На стіл у них тільки овочі є. І соління з вареннями. М’ясо купити нема на що, ікру – тим паче. Чоловік розжалобився, перевів матері три тисячі.

Та як так? Що вони за люди? Аби хоч що-небудь із мого чоловіка отримати? Не овочі, дачу ж купили, так тепер м’ясо. Краще б розуму купили.

КІНЕЦЬ.