— Це всі гроші? — Ірина з подивом подивилася на чоловіка, — і заради цього ти днями і ночами на роботі?
— Тобі скільки не дай все одно мало, — відповів Олег.

Він хотів вийти з кімнати, але Ірина його зупинила:

— Почекай, ми не домовилися.

Олег, демонстративно зітхнувши, впав на диван:

— Ну?
— Я давно помітила, що ти даєш мені майже вдвічі менше грошей. Думала, що у вас у компанії якісь проблеми і не докучала питаннями. Але це, — вона презирливо кивнула в бік купюр на столі, — це вже занадто. Може, поясниш, у чому справа?

— А чому я маю щось пояснювати? — запитав Олег байдужим тоном, у якому, однак, відчувалося погано приховане роздратування, — я тобі зарплатню віддав. Розпоряджайся.

— І це ти називаєш зарплатнею? Це так заробляє провідний спеціаліст рекламного відділу? Курам на сміх!

— Так вийшло. Цього місяця мало договорів уклали, ось і результат.

— Припустимо. Але так навіть прибиральниці не заробляють. Щось я тобі не вірю, любий. Мабуть, доведеться мені у вашу бухгалтерію зателефонувати…

— Ні! — оскаженів Олег, знаючи, що Ірина цілком може так вчинити, — не вистачало, щоб ти мене зганьбила на весь офіс!

— Ой, а що таке? Яка-така ганьба? Нехай думають, що в тебе дружина — того. Чи боїшся, що я правду дізнаюся?

— Яку ще правду? — Олег зніяковів.

— А ту саму! — Ірина зрозуміла, що влучила в точку: Олег їй бреше. — Дізнаюся, скільки мій чоловік грошей отримує, попрошу роздруківку. Я вже, повір, придумаю, для чого вона мені знадобилася.

— Тільки спробуй!
—  Ти мене перевіряеєш?

— Думай, що хочеш.

— А я і думаю. І знаєш, що мені на думку спадає? Поки я, як і ти, зауваж, працюю, дітьми займаюся, побут веду, продукти купляю і біля плити витанцьовую, ти — іншу собі завів і витрачаєш на неї свої гроші. Я права?

Олег, зрозумівши, що справа зайшла занадто далеко і зовсім не туди, куди він очікував, вигукнув:

— Ти нормальна взагалі? З чого ти це взяла?

— А що ще я маю думати? Ми з тобою не перший рік разом живемо, у нас завжди був спільний бюджет. Ніколи жодних питань не виникало. А тут уже майже півроку я в цей самий бюджет вкладаю вдвічі більше за тебе.

— Отож й висновок! — Олег у хвилюванні заходив кімнатою, — ніяких жіночок у мене немає і не було! Ніхто мені крім тебе не потрібен! А гроші… Гроші я мамі віддаю…

— У сенсі? — сторопіла Ірина. Вона очікувала всього, чого завгодно, але тільки не цього. — У неї щось сталося? Вона хвора?

— Та ні, нормально все. Просто вона тепер на пенсії…
— І що? — Ірина все ще не розуміла, до чого хилить чоловік.

— Пенсію їй маленьку призначили, їй не вистачає. Ось вона і сказала, що я маю їй допомагати… Я ж єдиний син.

— І на яку суму претендує твоя мама? — видихнула Ірина, яка чудово знала свою свекруху і тому вже не сумнівалася, що все саме так, як каже Олег.

— На половину моєї зарплати…
— Що?! На половину?! А в неї совість є?

— Іро, зупинись, — Олег змінився в обличчі, — не забувай, ми говоримо про мою маму.

— Та я не забуваю! — Ірина почервоніла від злості, — А твоя мама не забула, що в тебе двоє дітей, що в нас свого житла немає? Чи її цікавить тільки власна персона?

— Їй важко…
— А нам легко! Та я не проти допомоги! Але не в таких же розмірах!

— Я говорив, — почав виправдовуватися Олег, — Але мама сказала, що їй потрібно саме стільки. Адже вона теж якийсь кредит платить. На життя майже нічого не залишається… Я не можу їй відмовити. І обманювати не можу. Ти ж знаєш, наша бухгалтерка — її подруга. Тож вона точно знає, скільки я заробляю.

— Ні, але це вже занадто, — Ірина мало не заплакала, — Як вона не розуміє, що так не можна?

— Іро!
— Що «Іро»? Ні, я розумію: вона твоя мама. Так давай і я буду 50 відсотків зарплати віддавати своїй мамі! Вона вже два роки на пенсії!

— Твоя ж ще працює…
— Так. І нашим дітям подарунки купує, не рівня другій бабусі. І, якщо треба, грошей додаєм. Просто так. Розуміє: діти, на житло збираємо, витрат повно. А твоя, значить, вирішила, як кліщ присмоктатися… Добре влаштувалася, — Іра так захопилася, що вже не збагнула, що говорить. Точніше, їй уже було все одно, як Олег відреагує.

Чоловік промовчав. Видно розумів, що в цю хвилину дружина просто себе не контролює. Коли вона замовкла, тихо сказав:

— Іро, повір, мені теж це не подобається, але що ж робити? Я не можу відмовити матері в допомозі.

— У допомозі, Олеже! Ось саме — у допомозі! А не в утриманні! — відгукнулася Ірина, — треба щось придумати, пояснити їй, що ми не можемо щомісяця віддавати їй таку суму. Зрештою, якщо їй не вистачає на життя, нехай роботу шукає.

Адже вона не стара зовсім. І має кращий вигляд, ніж моя мама. Ще й у басейн ходить, і з палицями цими скандинавськими гуляє. Ну добре б немічна була…

— Не кажи так, — кинув Олег, — А то накличеш біду. Ще й доглядати доведеться…

— Навряд чи. У цьому плані твоя мама — молодець. Вона мене просто змучила цим своїм здоровим способом життя. Як зустрінемося, тільки про це й говорить. Хоч би онуками поцікавилася… Але що ж робити? Як тепер це виправити? Ну чому ти мені одразу нічого не сказав?

— Як таке сказати? — Олег присів до дружини на диван, обійняв, — Я ж розумів, що мама не права. І заздалегідь знав, як ти відреагуєш. Тільки… Не можу я інакше, Іро. Ти ж знаєш маму…

— Знаю, — Ірина вже майже не злилася на Олега. Вона думала, як безболісно вийти із ситуації, що склалася… Вихід підказала її мама, коли Ірина їй усе розповіла…

Наступного тижня Олег та Ірина зібрали дітей і повезли до бабусі. Ірина привіталася зі свекрухою, зазначивши про себе, що та зовсім не рада гостям: вона не дуже любила грати з онуками і ніколи не прагнула з ними «посидіти», на відміну від бабусі з іншого боку.

— Мамо, — Олег вирішив, що саме він поставить матір перед фактом, — хлопці поживуть у тебе якийсь час. Ми зараз за рештою речей з’їздимо.

— Що означає «якийсь час»? — сполошилася свекруха.
— Місяць, може, півтора. Садок недалеко. Вранці відведеш, увечері — забереш.

— Ви в мене запитали?
— Мамо, ну ти ж на пенсії. Поживи з онуками. Нам поїхати потрібно.

— Куди це? — свекруха повернулася до Ірини, даючи зрозуміти, що запитання призначене їй.

— Є можливість грошей заробити. Удвох потрібно їхати. Завтра підемо заяви писати за свій рахунок.

— Що ви придумали? Які заробітки? А діти? Їм тато з мамою потрібні! Цілий місяць! Нічого собі!

— Розумієте, — мало не зі сльозами на очах, сказала Ірина, — у нас виходу іншого немає. Ледве вистачає грошей на життя. Наступного місяця навряд чи зможемо кредит за житло заплатити. Мені зарплатню не підвищать, а в Олега зарплата сильно впала. Позичати сенсу немає — віддавати нічим. Мама нам трохи допомагає з пенсії, але все одно: не вистачає. А там — зарплата хороша, якщо все буде добре, можливо, зовсім туди перейдемо працювати.

— Іро? Що ти несеш?
— Далекобійниками будемо працювати, — сказав Олег, ледь стримавши сміх.

— Що?! — очі свекрухи полізли на лоб. Невже не можна знайти іншого виходу!

— Ми намагалися — нічого не знайшли, — Ірина похитала головою, — Тож доведеться вам з онуками пожити. Більше нікому. Моя мама, хоч і на пенсії, все ще працює.

— А я… теж не можу, — сказала свекруха, — Я теж на роботу влаштовуюся… І взагалі… Олеже, іди-но за мною, нам потрібно поговорити.

Мати із сином вийшли. Ірина з усмішкою подивилася їм услід. Схоже, план її мами спрацював…

— Олеже, ви що задумали? — поглядаючи на двері, за якими стояла Ірина, швидко заговорила свекруха, — Невже так усе погано? А діти як же? Я не розумію…

— Мамо, ми поїдемо, — твердо відповів син, який увійшов у роль, — Якщо ти підеш працювати, няню знайдемо. Зрозумій, немає в нас іншого виходу. Або доведеться квартиру звільнити.

— А Іра знає про нашу угоду? — Мати запитала це настільки тихо, що Олег ледь розчув.
— Ні, звісно, — прошепотів він у відповідь, — мМи ж домовилися.

— Тоді знаєш, що… Не треба мені допомагати. Я якось сама… Це якось вирішить проблему?
— Полегшить точно…

— Тоді, може, не варто нікуди їхати?
— Не знаю. Треба з Ірою розмовляти. Адже ми вже налаштувалися.

— Синку, ви хлопців сьогодні залиште, поїдьте додому. Там поговорите спокійно. Умов її. Скажи, що за дітей переживаєш. На це тисни. Вона тебе послухає.

— Добре, мамо, я спробую…

Усю дорогу, поки їхали додому, Олег та Ірина, тільки глянувши одне на одного, починали реготати.

— Усе-таки молодець теща! — уже вдома сказав Олег, — Дивись як добре придумала: і проблему вирішили, і з матір’ю не посварилися. Брехня, як порятунок, як то кажуть.

— Так, мама в мене така. Винахідлива, — усміхнулася Ірина, — Я б сама до такого не додумалася.

— Тільки, Іро, мамі все одно допомагатимемо, — Олег зазирнув дружині в очі.

— Ну, зрозуміло! — розсміялася Ірина, — У прийнятних межах, свята справа!

КІНЕЦЬ.