Ми з чоловіком і маленькою донькою живемо у квартирі бабусі, маминої мами. Її вже давно немає, спочатку цю двокімнатну квартиру мама здавала, а потім, коли я надумала заміж виходити, сказала:

— Нічого по орендах мотатися і гроші за іпотеки банку платити, живіть там. Оформляти не буду. Не рівна година розлучишся зі своїм, буде ділити. Ти в мене одна, тож після – все тобі залишиться.

Сказавши мамі величезне спасибі, ми з чоловіком стали «вити гніздо» в бабусиній квартирі, зробили ремонт, накопичили грошей на час мого майбутнього декрету. Мама живе одна у двокімнатній квартирі, батько розлучився з нею давно, а через кілька років його не стало. Того літа, коли я виходила заміж, мама купила собі будиночок у селі, за 60 кілометрів від столиці.

— Усе життя мріяла про дачу, – сказала нам із чоловіком мама, – будемо тепер їсти свіжі овочі-фрукти з городу, а діти підуть – їм буде, де літо проводити.

Мама в мене жінка діяльна, хоч і на пенсії, а сил та енергії багато. Взимку вона в місті живе, а влітку в селі. А для нас із чоловіком ця дача стала свого роду відпрацюванням трудової повинності: у п’ятницю ввечері відвези, у суботу вдень допоможи, та ще й неділю прихоплювали.

— Я не хочу проводити всі літні вихідні у твоєї мами в селі, – сказав чоловік, – мені легше їй грошенят підкидати, щоб по господарству їй чужі люди допомагали.

Мама на це відреагувала бурхливо.

— Грошей у нього багато! Бач, розкидався. І сам зробить, не переломиться, на зяті орати можна, ви в моїй квартирі живете, а допомагати відмовляєтеся!

Це було так. Ми жили в її квартирі. І свою купити найближчим часом не могли, я вже була на 5-му місяці. Терпіти і продовжувати, як було, що ще залишалося. Цікаве положення проходило в мене дуже складно, а тут ще літо, спека, я у вихідні одна мучуся в міській квартирі, поки чоловік на дачі моїй мамі допомагає.

І не потрібні мені ці горезвісні картопля з цибулею, не варті вони нервів. Чоловік вічно приїжджає злий, нервує, я теж. Навіть в лікарню я поїхала в суботу одна, на швидкій.

— Як вже буде дитина, то подзвони, – говорила мені мама по телефону, – а чого зять у місто попреться, щоб тебе у вікно побачити, приїде потім, у неділю.

Чоловік не витримав, зірвався і кинув недороблену огорожу. Так я, замість привітань із появою доньки, вислухала від мами лекцію, що вийшла заміж за ледаря.

І далі було так само: як літо, я з дитиною одна. Зять у тещі на дачі, як у рабстві. А ще варення-соління тоннами везе потім додому. А ми їх не їмо. Краще і взимку взяти трохи свіжого, ніж консервацію з цукром і оцтом їсти.

А цього літа доньці виповнилося 3 роки, вирішили ми поїхати до сестри чоловіка на місяць відпустки. Вона живе в селищі біля самого моря. Хоч і час зараз небезпечний, але ж так можна і все життя просидіти в квартирі. А у сестри свій будинок, кликала давно, та ми не наважувалися, ще й дитина була маленька. Щойно мама дізналася про це, почався скандал:

— А хто допомагати мені буде! Їсти всі хороші, а працювати нікому!

— Мамо, – кажу, – ми всього лише на місяць, нічого глобального не затівай і все.

— Знаєте, Любов Іванівно, – вибухнув мій чоловік, – а я взагалі більше на цю дачу – ні ногою. Це була Ваша мрія, а не моя. Я не мріяв тут усе літо проводити. Тож, як хочете, а більше на мене не розраховуйте, набридло. Ніякого життя немає.

— Ах, ось як ти заговорив, – зареготала мама, – ну добре, як приїдете з морів, ідіть геть із моєї квартири. Я знову туди квартирантів пущу. Невдячні ви!

Ми з’їздили, відпочили, повернулися. Чоловік збирає документи на іпотеку, на перший внесок у нас уже є гроші.

— Ти на роботу виходиш, тож цілком зможемо платити, – сказав чоловік.

Мама моя вже й відступилася, живіть, мовляв, зопалу я так. А чоловік непохитний:

— Сказав беремо іпотеку, значить беремо. Не хочу я докорів слухати. І на дачу до тещі більше не поїду. Хочеш із мамою своєю спілкуватися – будь ласка, але без мене.

КІНЕЦЬ.