Мабуть, мало мені було того, що чоловік подав на розлучення, а я залишилася сама з двома маленькими дітьми на руках. Мама вирішила “підтримати” у своїй манері.

Як вона це називає, мотивувала мене. А мене її слова, що чоловік правильно все зробив, бо я перетворилася на бегемота, жодної крапельки не мотивують. Якщо вже мама мене за людину не вважає, що чого чекати від інших людей.

Проблеми з вагою я мала усе життя.

– У батьківську породу пішла, там усі на бегемотів схожі, – шипіла все життя струнка мама.

Я ж намагалася тримати апетит у руках, займалася спортом та зовсім відмовлялася від солодкого. Але вагу тримати було важко. Трохи даси слабину, як цифри починали різко зростати.

Найскладніше було у підлітковому віці, коли організм ріс, перебудовувався та вимагав калорій. Завжди хотілося їсти, але я не могла собі дозволити зайвого яблука.

Мама за цим стежила суворо, а якщо раптом помічала, що я в незазначену годину щось жую, починала психологічне побиття.

– Бабця від інфаркту впала в неповні шістдесят років, батька не стало в сорок, а все тому, що жерли як не в себе. По їхньому шляху хочеш піти? І так вже жир із боків звисає, а ти ще навіть школу не закінчила. Давай, жери далі, будеш безформною горою сала, – кричала вона, розмахуючи відібраним шматком у мене перед носом.

Як я не заробила проблем із харчовою поведінкою, я не знаю. Напевно, просто навчилася відсікати від себе більшу частину маминих слів.

Вагу мені вдавалося тримати до вагітності. Заміж я виходила стрункою і дзвінкою, і ніхто не знав, яких зусиль мені вартувало привести себе в цю форму. Мені вже ніякого весілля не хотілося, аби перестати харчуватися гречкою та кефіром.

Чоловік у мене стрункий, підтягнутий, ми разом ходили до спортзали, багато гуляли та намагалися дотримуватися правильного харчування. Чоловікові це було потрібно не для контролю ваги, а для підтримки рельєфу м’язів. Я ж боролася за кожні сто грамів ваги.

Коли я чекала дитину, тримати апетит у вузді стало зовсім нестерпно. Лікарі сказали, що сидіти зараз на жорсткій дієті та не дослухатися свого організму – злочин.

– Вам не про талію треба думати, а про здоров’я. Переїдати, звичайно, не варто, але треба враховувати, що зараз організму потрібно більше сил, а звідки йому їх брати, якщо ви сумно жуватимете салатний листок і будете запивати все кефіром?

Чоловік підтримав, заявивши, що зараз важливіше нормально виносити дитину. А потім, коли вже дитина зʼявиться і я припиню годувати грудьми, він допоможе мені повернутися до форми.

За першу вагітність я набрала зайвого, але не катастрофічно. Чоловік навіть жартував, що йому мої форми, що округлялися, подобаються, так я стала більш затишною і домашньою. Тільки мама шипіла, що я зараз розтягую шлунок, а потім не зможу схуднутu.

Зʼявилася перша дитина. Але скинути вагу я не встигла. Через десять місяців, коли я ще годувала грудьми, тест показав знову дві смужки. Чоловік, який мріяв про сина, твердо сказав, що треба залишати.

– То навіть краще буде. Зараз буде другий, а потім можна вже зайнятися відновленням форми.

Коли носила другу дитину мене сильно рознесло. Я й сама розуміла, що не влізаю вже навіть в одяг, який носила на останньому місяці з першою дитиною, хоча зараз була лише на половина терміну.

Лікарі радили не нервувати з цього приводу. Нібито організм не привів гормональне фон в норму після першої дитини, а зараз екстрено перебудовується під другу. Це може призвести до збоїв, але великий шанс, що після пологів усі зайві кілограми швидко підуть.

Але їхній прогноз не виправдався. Другій дитині вже рік, а я ніяк не можу прийти у форму. Я правильно харчуюсь, багато рухаюся, але вага стоїть і не збирається уходити.

Почалися проблеми із чоловіком. Поки я була в положені, він мовчав, а через пів року після появи дитини почав висловлювати невдоволення моїм зовнішнім виглядом.

Казав, що треба більше рухатися і менше жерти, а я й так із двома дітьми кручусь дзиґою, не завжди встигаю повноцінно поїсти хоча б раз на день.

Чоловік почекав, коли молодшому виповниться рік, а потім сказав, що більше не може зі мною жити, я більше не приваблюю його, як жінка, йому неприємно перебувати зі мною поруч. Він сам подав на розлучення, обіцяючи платити аліменти та бачитися з дітьми.

Я повернулася до квартири мами в повному спустошенні. Там я сподівалася знайти якщо не підтримку, то хоча б спокій, але натомість на мене почали сипатися нові порції докорів.
Мама звинувачувала мене в тому, що я розвалила свій шлюб і залишила дітей без батька. Казала, що чоловіка мого чудово розуміє.

– І правильно, що він пішов від тебе, ти себе взагалі бачила? Не може він любити бегемота!

Вислуховувати це щодня – дуже важко. Але свого окремого житла у мене немає, знімати нема на що, на руках двоє дітей і з декрету я вийду ще не скоро.

Займатися фігурою немає ні бажання, ні сил, зараз головне не зламатися та виховувати дітей. Але це так складно, коли немає підтримки.

КІНЕЦЬ.