Денис і Оксана були одружені перший рік і жили вони з тещею. Зять вважав, що теща, Ірина Михайлівна, класна тітка і з нею навіть не треба уживатися, настільки вона комунікабельна людина. Завжди посміхається, з прекрасним почуттям гумору, смачно готує і квартиру тримає в чистоті. Не теща, а просто скарб без срібла і міді, чисте золото.

Це він так думав до певного часу, поки не настали Новорічні канікули.

У будні дні що? Вони з Оксаною на роботі та Ірина Михайлівна на роботі. Зустрічаються тільки вечорами, а у вихідні дні то в Дениса з Оксаною якісь культурні заходи, то в Ірини Михайлівни, а тут цілих десять днів пліч-о-пліч. Вирішили у зв’язку з відомою хворобою, яка скрізь поширилася, не ризикувати і зустрічати Новий Рік разом, і особливо нікуди не висовуватися, тим паче, що свято-то сімейне.

Ось тут Денис завив. Ні, не вголос, звісно, а так, потихеньку, про себе. Ірини Михайлівни було занадто багато, в усіх відношеннях багато. То вона їх як маленьких дітей будувала:
«Туди не ходіть, сюди не ходіть, а то заразитеся і мене заразите. Ви ж молоді, виберетеся, а в мене вік, майте поблажливість».

І всі сиділи вдома, де тільки те й робили, що їли, пили, спали, і поки всі були вдома, Ірина Михайлівна затіяла переїзд із більшої кімнати в меншу, поступаючись зайвими квадратами молодим, і у зв’язку з цим було розпочато грандіозне генеральне прибирання. Ось тепер Денису теща не здалася такою вже класною. Натягавшись меблів з однієї кімнати в іншу, ввечері від втоми він звалився на ліжко і тут чує голос тещі:

— Денисе, давай, напевно, шафу все-таки ближче до вікна пересунемо.
Він готовий був придушити свою золоту тещу, але встав і пішов рухати цю злощасну шафу.

Від втоми і злості він не міг заснути. Він обійняв Оксану і запитав у неї:
— Ксюш, а що Ірина Михайлівна заміж не вийде? Така цікава, енергійна жінка й одна.
— Чому одна? – здивувалася Ксюша, – А ми?
— Ми це ми, а їй би хорошого мужика не завадило б. Її енергії на двох мужиків вистачить.

— Коханий, що ти буриш? Що тобі поганого моя мама зробила? Вона ось нам свою кімнату віддала, все для нас робить.
— В тому й річ, що в нас розчиняється, а вона могла б бути щаслива, як жінка, адже вона ще й красива. Ні, їй заміж треба,-засинаючи бурмотів Денис.

Після Новорічних канікул ідея видати тещу заміж глибоко застрягла в голові Дениса і він вирішив цьому сприяти.

— Ірино Михайлівно, ось я в дружини запитував, а чому ви заміж не вийдете? Адже ви така жінка, могли б ощасливити будь-якого чоловіка і самі при цьому були б щасливі.

— А я й так щаслива, – відповіла теща, – Знаєш, Денисе, є такий народний гумор: хороші чоловіки на дорозі не валяються, вони валяються на диванах. Тобто, хороші чоловіки мого віку, в сім’ях живуть, а ті, які нікому не потрібні, вони і мені не потрібні.

— Ну чому? Ну ні, тут я з вами не згоден. А вдівці, а ті, в яких були дружини стервозними і вони розлучилися? Ні, серед самотніх багато хороших чоловіків вашого віку. Просто ви махнули рукою на своє особисте життя, а даремно.

— Де ж мені шукати цих хороших? -засміялася Ірина Михайлівна.
— Так ми ж живемо в епоху інтернету. Там стільки сайтів знайомств.
— Ой, Денисе. Щось я нікого не знаю, щоб на цих сайтах свою долю знайшли.
— Згоден, не всі знаходять. Так і не всім дано любити й бути коханими. Багато хто з такими запитами оголошує про себе, а самі нічого й не варті, от і не знаходять собі пару. А треба, як казала моя бабуся, ніколи не втрачати надії, нормальні люди так і роблять і тому знаходять своїх коханих.

— Ну Денис, ти й філософію тут розвів.
— А любов – це філософія, та ще й яка. А хочете я знайду вам чоловіка. Дам оголошення. А що? Поки ми живі, треба жити.
— Моєю свахою будеш? – засміялася Ірина Михайлівна, – і чи хочеться тобі на це свій час витрачати. Порожнє все це Денис, та я вже й звикла жити без чоловіка.

— А мені для вас, Ірино Михайлівно, часу не шкода. Мені шкода, що така жінка і самотня. Які ваші роки, рано ви себе списали. Погоджуйтеся, я займуся цією справою. Робитиму попередній відбір і до вас направлятиму, а ви будите вже самі вирішувати гідний кандидат чи ні.
Теща засміялася і махнула рукою.
— Так ви згодні?
— Згодна,- зніяковіло сказала вона.

Денис натхнений згодою Ірини Михайлівни на пошуки кавалера, не став відкладати цей захід у довгий ящик і негайно написав заявку на сайт знайомств:
«Шукаю чоловіка для моєї тещі. Це така чудова і скромна жінка, що соромиться заявити про себе. Моїй тещі п’ятдесят два роки, красива, весела, хазяйновита, а готує просто божественно. Шукає вона чоловіка від п’ятдесяти двох до шістдесяти років і тільки для серйозних стосунків»

До оголошення він доклав фото тещі, але що наречений повинен мати свою житлоплощу, він не став писати, щоб не відлякувати женихів, а то подумають, що наречена меркантильна, але щоб контролювати ситуацію, він залишив свій номер телефону.

Наступного ж дня пішли дзвінки від потенційних наречених.
За тиждень набралося п’ять наречених. Троє з них мали свої квартири і тільки один запрошував тещу не погуляти парком, а запросив її до ресторану, на що і купився Денис.

Оксана дізналася про те, що Денис шукає її матері нареченого, тільки тоді, коли Денис озвучив Ірині Михайлівні, що в суботу за нею заїде чоловік, який запрошує її до ресторану, щоб ближче познайомитися й приємно провести вечір, і показав фото, щоб дізнатися, чи згодна вона зустрітися з цим чоловіком.
Теща подивилася фото, знизала плечима і сказала:
— На вигляд приємний чоловік. Як думаєш Денис?
— Думаю треба прийняти запрошення.

Ірина Михайлівна захвилювалася, але ще більше захвилювалася Оксана.
— Та що тут за метушня?!- обурилася Оксана,- чому я не в курсі всіх цих інтриг? Мамо, ти що хочеш нас кинути?
— Зрештою Денис має рацію, донечко, доки я буду няньчитися з вами. Пора вже тобі ставати справжньою дружиною, без маминої допомоги.

— А чому я про все це нічого не знала? – ображено запитала Оксана.
— Нічого не було відомо до сьогоднішнього дня, – сказав Денис, – а ось тепер дещо прояснилося, тому я тепер усім, про все і говорю.

Оксану не переконали слова мами і Дениса, і вона ображена пішла до себе в кімнату.
Денис пішов слідом за дружиною, щоб заспокоїти Оксану і розповісти їй, як буде добре і здорово їм удвох, коли вони віддадуть заміж Ірину Михайлівну.

Теща натхненна майбутнім побаченням записалася в салон на зачіску, на манікюр і всі наступні дні була в якійсь ейфорії.
Купила собі нові туфлі і щовечора робила маски для обличчя, чим іноді лякала Дениса, вириваючи з ванни то з зеленим, то з червоним, а то і з блакитним обличчям.

І ось настав той вечір. Теща при всьому параді, пахуча парфумами, вийшла назустріч нареченому. Вони сіли в таксі і помчали за призначенням, а Денис став із нетерпінням чекати повернення Ірини Михайлівни. Так йому хотілося, щоб у тещі все склалося з цим чоловіком, що він мало не молився всім святим.

Теща заявилася після опівночі в легкому напідпитку і в прекрасному настрої.
— Ну як? – з порога запитав зять.
— Прекрасно. Завтра, тобто вже сьогодні ми з Іллею йдемо до театру,-доповіла теща,- а зараз – спати.

У тещі почалося бурхливе особисте життя, чому радів зять і не раділа дочка. Тепер Оксані доводилося готувати, прибирати квартиру, раніше все це робила мама. Тепер мами майже не було вдома.
— Денис, мамин наречений – це твоїх рук справа, тож давай теж впрягайся в домашні справи.

А Денис не пручався. Він допомагав дружині, але Оксані все одно не подобалися мамині відлучки.
За два тижні Ірина Михайлівна познайомила свого нареченого Іллю Павловича з дочкою і зятем, а за місяць переїхала до нього жити.

Денис просто літав від щастя, що він так вдало все придумав і в трикімнатній квартирі тещі відчув себе повноправним господарем.
Але не довго музика грала. За два місяці теща оголосила, що вони з Іллею Павловичем подали заяву і удвох ухвалили рішення, що коли зареєструють свій шлюб, то квартиру Іллі Павловича здаватимуть і збиратимуть гроші на купівлю дачі, а коли вийдуть на пенсію, продадуть квартиру Іллі Павловича, та плюс зібрані гроші зі здачі квартири ось і куплять собі дачну ділянку з будинком.

— Вік в нас не молодий, справа до пенсії йде, – сказала Ірина Михайлівна, – а на пенсії жити краще в просторому будинку, на свіжому повітрі, куди ви зможете приїжджати до нас разом зі своїми дітьми.
— А до купівлі дачі де ви будите жити,-поцікавився Денис.

— Ну в сина Іллі Павловича ми не зможемо жити. У нього двокімнатна квартира і двоє дітей. Тож жити ми будемо тут, у моїй квартирі. Три кімнати, місця всім вистачить.

Денис втратив дар мови… Він прорахувався, але де…

Зате теща була щаслива.

КІНЕЦЬ.