Рідна моя сестра Валентина – класична така собі бізнес-леді! – розповіла мені якось моя подруга Тетяна. – І за сумісництвом – самотня жінка. У 40 років у неї ні кошеня, ні дитини немає, тепер вже й не буде напевно, бо роки немолоді, а вона й не думає про заміжжя. Одна лише робота в голові! Плани, проекти, презентації, постійно вона зайнята, кудись біжить, кудись летить, кудись поспішає. Квартиру купила собі сама, з нуля, кредит сама виплатила, загалом, вона людина дуже енергійна і цілеспрямована, багато в життя досягла сама без допомоги. Ремонт дуже гарний та дорогий зробила, машину нову купила. І при цьому вона ще чекає чогось від наших батьків, яким така розкіш і не снилася, уявляєш?

Стосунки між рідними сестрами Валентиною і Тетяною ще з дитинства були якісь зовсім прохолодні – надто вже вони різні і зовні, і за характером своїм.

Старша, Валентина – красива, завжди досягає своїх цілей, наполеглива, явний лідер. Молодша, Тетяна – навпаки, домашня тиха, мовчазна та скромна.

І життя у них склалася по-різному.

Сама Валентина зі студентської лави була націлена на роботу і кар’єру, а Тетяна, при першій же можливості, вийшла заміж, народила трьох дітей і зараз не працює, а сидить вдома.

Пече пироги, перевіряє уроки в дітей і водить їх по гуртках.

Молодша дочка в цьому році йде в перший клас, так що вдома справ повно, і присісти їй ніколи.

Валентина з раннього ранку до пізньої ночі на сидить роботі, часто їздить по відрядженнях, тому з батьками розмовляє нечасто, навіть по телефону, а зустрічається і зовсім у виняткових випадках.

Зате з Тетяною та її дітьми батьки бачаться кілька разів на тиждень.

Мама з самого початку допомагала з онуками: і в колясці кожного возила днями, і в пісочниці сиділа, і зі школи забирала.

Відносини з Тетяною в мами і тата просто чудові: вони разом ходять за покупками, із задоволенням можуть годинами розмовляти по телефону, обговорюючи новини і спільних знайомих, ходять один до одного в гості.

З Валентиною, на жаль, такої близькості ні у кого з батьків немає. Адже вона весь час зайнята своїм життям і своїми справами, поспішає, спілкується на бігу, говорить тільки по справі, без приводу ніколи не дзвонить, а коли зателефонувати їй, то їй постійно ніколи поговорити навіть з найріднішими людьми.

Коли мати з сестрою були у неї в гостях в останній раз, вже ніхто і не пам’ятає.

Можливо це було, років десять тому, на новосілля. Вона ніколи їх і не запрошувала, адже постійно зайнята, ніколи їй сидіти і говорити годинами без діла.

У кращому випадку Валентина рідко зустрічається з батьками і сестрою у свята вдома у мами з татом.

Якось так з самого початку повелося, що і Новий рік, і дні народження всіх у сім’ї, в тому числі і чоловіка та дітей Тетяни, відзначаються в квартирі у батьків.

– Не в нашій же однокімнатній квартирі всім родичам збиратися, там і самим нам мало місця! – розводить руками Тетяна. – У мами нашої набагато краще гостювати, місця більше – у них все-таки велика трикімнатна. І приготувати можна щось, і стіл накрити великий для рідні, і гостей запросити, ту ж Валентину, мою свекруху з чоловіком, інших родичів. У нас просто ніде навіть їм сісти.

Сама Тетяна з чоловіком і трьома своїми дітьми дійсно досі живуть в однокімнатній квартирі – правда, дуже великій, розгородженій перегородкою і переробленій в двокімнатну – але все одно для п’ятьох дуже тісній квартирі.

Квартира та належить свекрусі Тетяни, дісталася їй у спадок. Після того, як син одружився, його мати пустила туди жити молоду сім’ю.

В принципі, свекруха давно вже не вважає цю квартиру своєю, і нічого не мала б проти, якби діти вирішили розширюватися на основі цієї однокімнатної, адже розуміє сама, що їм там усім тісновато живеться.

Деякий час назад такі думки у Тетяни і її чоловіка були, але взяти кредит в результаті вони так і не зважилися, адже розуміли, що просто не справляться з цим.

Ситуація зараз в економіці вкрай нестабільна, а у них троє дітей на руках, і працює один чоловік.

Якось хвилююче кардинально все змінювати, адже, що буде, коли чоловік без роботи залишиться.

Але і в однокімнатній вп’ятьох вже жити важко.

Тому батьки Тетяни дуже добре і довго подумали, порадилися між собою та й вирішили помінятися з дочкою квартирами, щоб їм в кращих умовах жилося з дітьми.

Багатодітну сім’ю вони вирішили пустити до себе в свою трикімнатну квартиру, простору та світлу, а самі будуть жити в їх однокімнатні.

Причому, і переоформити квартиру відразу хочуть лише на Тетяну. Нехай вже дочка розпоряджається повністю і відчуває себе господинею у своєму власному домі, а потім ця квартира дістанеться їх рідним онукам.

Що стосується їх старшої дочки Валентини, то у неї все є і так – квартира, машина, хороший дохід. Їй нічого не треба.

Батьки зібрали дочок на сімейну раду, щоб поговорити і озвучити своє рішення, і були дуже здивовані реакцією старшої дочки Валентини, яка раптом стала виявляти невдоволення в дусі «дуже добре виходить, Тетяні квартира, а мені що?»

– Наче їй всього п’ять років, і їй цукерку не дали! – розповідає Тетяна. – Мама їй говорить – Валю, ти нас теж зрозумій, ми повинні онукам своїм допомогти, у нас їх троє маленьких. Їх ще на ноги ставити і ставити! У тебе все є, а чого немає, ти сама собі можеш купити. За тебе душа спокійна, не пропадеш. А у твоєї рідної молодшої сестри діти, малий малого менше. І ні роботи, ні житла свого нормального, для такої великої сім’ї, немає. Ми повинні їй допомогти! Мама думала, що вона все зрозуміє правильно, але яке там! Образилася, телефон не бере вже тиждень.

Батьки явно не очікували від старшої дочки такої реакції, і тепер розводять руками – а що вона хотіла щось?

Пів квартири ще хоче отримати?

Але навіщо їй, у неї є житло, своє власне, яке ніхто не забере.

Їй на ноги нікого ставити не треба, на відміну від Тетяни. Гроші потрібні? Навіщо? Полетіти зайвий раз кудись відпочити за кордон і ще кудись – так Валентина там вже була, і ще, може, буде, а тут діти босі.

Як взагалі можна бути такою егоїсткою!

Тетяна теж вважає, що батьки повинні їй допомогти, хоча б заради дітей, а не сестрі.

Та давно вже сама по собі, живе собі на втіху, про батьків і не думає, а Тетяна їм онуків подарувала, про яких і їм піклуватися потрібно також.

Як-не-як а продовження роду, гілочка в майбутні століття.

І звичайно, рішення передати власність в ту сім’ю, де онуки, дуже навіть справедливе, вважає Тетяна.

Незважаючи на образу Валентини, батьки таки переоформляють свою квартиру на Тетяну, а там – як буде, так і буде, адже Валентина доросла і розумна людина, сама їх згодом зрозуміє.

Тетяна мені розповідала і раділа, мовляв батьки вчинили правильно, адже квартиру дали не її, а внукам своїм.

Але хіба вони правильно вчинили?

КІНЕЦЬ.