Все для дочки, і нічого синові.

Я заміжня вже 18 років, одружилися з Григорієм ми ще в інституті. Я родом з села, чоловік теж, але з-під столиці. Свекруха жила у величезному будинку в передмісті. Колись давно чоловік свекрухи був головним енергетиком в колгоспі-мільйонерові. Їх дім – повна чаша, грошей – хоч греблю гати. Їжа на столі – будь-яка. Ось і звикли ні в чому собі не відмовляти. За матеріалами

А потім, коли чоловік уже закінчував школу настали інші часи для сім’ї: не стало батька, а колгосп поступово, але вірно скочувався до банкрутства. Свекруха ще працювала, вона була заступником директора школи, Юлька маленька, а чоловік мій до інституту вступив, де ми і познайомилися.

-Хто у тебе батьки, дитинко, – поцікавилась свекруха при першому знайомстві. – А, розчаровано протягнула вона, дізнавшись, що батьки просто робочі на одному із заводів.

Але жити ми планували окремо, мріючи заробити і нажити все самим, тому розчарування свекрухи мене особливо і не стосувалося. Головне, що з чоловіком є ​​любов і взаєморозуміння.

Ми з чоловіком відразу впряглись в роботу, адже і знімну квартиру треба оплачувати, і на свою збирати. Взяли іпотеку, я навіть в декреті примудрялася працювати, я перекладач, ось і брала замовлення на будинок, ночами сиділа над технічними перекладами. Зате і іпотеку на свою квартиру виплатили достроково. 8 років тому Юля теж закінчила школу і вступила до одного з університетів.

Свекруха все бідкалася:

-Як там донечка в гуртожитку буде жити, – говорила вона чоловікові, – ти хлопець, тобі легше, а Юля ж дівчинка домашня, скромна, її ображати будуть.

Ага, Юлечка, не з тих, вона сама кого хочеш образить, 100 кг живої ваги, та й на язик, і на руку швидка.

-Я вирішила продавати свій дім, – постановила свекруха, – там у мене ще земелька є, паї колгоспні. Продам і куплю квартиру собі і дочці, на майбутнє. З продажем ми свекрусі допомогли, взяла вона собі однокімнатну, дочці двокімнатну квартиру в місті.

Жили поки в двокімнатній обидві, а однокімнатну здавали. Ми з чоловіком не претендували на гроші від продажу будинку і землі, хоча і прикро було: ми з іпотекою тоді ще не розплуталися, а зовиці і квартира готова, і машина.

-Нічого, я ж чоловік, я зароблю, – сказав Григорій, – з квартирою залишилося трохи, потім будемо брати машину. Самі.

Треба сказати, що мама чоловіка була дуже схильною до повноти. А з часом і від нерухомого міського способу життя, повнота ця стала надто помітною, її вага досягнула позначки 110 кг.

Юля закінчила навчання, вийшла заміж і свекруха перейшла в свою однокімнатну квартиру. Одного разу свекруха захворіла, ми прискакали з Григорієм, швидку викликали. Лікарі ухвалили:

-Якщо хочете ще пожити, треба терміново худнути, – безапеляційно заявила лікарка. Виписали свекруха додому з явним поліпшенням, 8 кілограмів в лікарні скинула.

-Ой, навіть ходити легше стало, – раділа свекруха, – ти, невісточко, тепер мені купуй тільки ті продукти, які лікарі дозволили, буду дотримуватись дієти і худнути.

Ми з чоловіком зраділи. Я змушена була приїжджати до мами чоловіка майже щодня, або дочку свою посилала за продуктами і бабусі допомогти. Юлька тоді в декреті сиділа, від маленької дитини не побігаєш.

Готувала я свекрусі все на пару, тільки нежирне все. Свекруха відразу полегшення відчула: скинула мама чоловіка тоді майже 30 кілограмів, лікарі нас хвалили.

А потім Юля вийшла з декрету на роботу, а працювала вона недалеко від будинку своєї матері. Почала я приходити і помічати, ніби смаженою свининою пахне. Потім і в холодильнику у свекрухи завелися колишні продукти: сметана, вершкове масло, сало. На столі печеньки-цукерки всякі.

-Юля була, принесла, не викидати ж! – каже мама чоловіка. – Та що там буде від одного шматочка!

Дзвоню зовиці, ти що ж, мовляв, робиш, мамі тільки-тільки краще стало, а вона кричати на мене почала:

-Ви мою матір вирішили голодом зі світу зжити, сама спробуй, посидь на овочах, і на вареній курці! Гроші з її пенсії собі забираєш, а її не годуєш!

Образилася я, чоловік намагався з сестрою поговорити, але результату це не принесло:

-Не треба їй (мені) більше до моєї мами їздити, і продукти возити не треба, я сама буду все купувати. Хочете допомогти – грошей давайте на ліки, – заявила зовиця.

Зрозуміло дуже швидко від неправильного харчування і сидячо-лежачого способу життя, всі втрачені кілограми повернулися на місце, та ще нові з собою привели. Нещодавно мами чоловіка не стало, зайва вага зробила свою справу для літньої людини. А опісля Юля і заявила:

-Ти, брате, відмовляйся, від маминої спадщини, так буде по-чесному. Твоя дружина голодом маму морила, не гідна вона її спадщиною користуватися.

Ми з чоловіком не шикуємо, для нас гроші від продажу квартири свекрухи не зайві. Ми не відмовилися, і так при продажу будинку в селі нам не дісталося ні копійки, а зовиця в суд подала і на суді свою єресь повторювала.

-Недостойні вони спадкоємці, мамі їсти не давали.

А я лікаря свекрухи викликала в якості свідка, вона і підтвердила, що, так, був момент, коли хвора сіла на дієту і її стан значно покращився, а потім, на жаль, вона повернулася до колишнього шкідливому режиму харчування. – Саме ускладнення і привели її до сумного результату, – сказала лікар.

Суд зовиці відмовив. Квартиру свекрухи ми продали. Гроші поділили, а з зовицею чоловік тепер не спілкується зовсім. Ми для неї вороги номер один. Не може вона зрозуміти, що іноді благими намірами вимощена дуже нехороша дорога.

Та що ж тепер, ми звикли жити самі, от і будемо і далі так жити, без сторонньої допомоги.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.