Я вийшла заміж за чоловіка, майже на 20 років старшого за себе. Відразу скажу, мене різниця анітрохи не збентежила, я не помічала її, адже між нами були справжні почуття.

Про те, що Володимир розлучений, і за плечами у нього шлюб, в якому є двоє дітей, я знала. Його старша донька була всього на кілька років молодшою за мене, і я наївно навіть сподівалася, що нам вдасться з нею подружитися.

Факт наявності у мого чоловіка дітей мене не засмутив, я нічого не мала проти, тим більше на той момент він давно був розлучений, тож я з сім’ї його не забирала, та й діти вже були не маленькі.

Після одруження ми з Володимиром стали жити на моїй території, я була не проти, щоб діти приходили до нас в гості, але чоловік сказав, що буде краще, якщо вони будуть зустрічатися на нейтральній території.

Я щиро хотіла налагодити контакт із його дітьми. Спочатку ми почали робити спільні походи у кіно, кафе. Коли почали спілкуватися з його донькою, мене став насторожувати факт, що з кожної зустрічі дочка постійно згадувала свою маму, тобто його першу дружину, приблизно ось так: «тату, а мама спекла твій улюблений торт», «тату, мама просила тебе допомогти».

З своєю колишньою дружиною чоловік теж залишився в дуже добрих стосунках. Вони не тільки часто спілкувалися по телефону, але і зустрічалися. Мені це було неприємно, і я про це прямо чоловікові своєму сказала. Одна справа спілкуватися з дітьми, і зовсім інша – з колишньою дружиною.

Він на словах погодився, але, продовжуючи спілкування з дочкою, все одно підтримував нібито інтерес до її родичів, зокрема, і до колишньої дружини. Припинялося це тільки після того, коли я вже не змогла себе стримувати, і влаштовувала сцену, тоді це затихало.

Неприємна ситуація трапилася і на весіллі у доньки Володимира. Спочатку вона запросила батька одного, але я настояла на тому, що він без мене нікуди не піде, адже він одружений чоловік, а я – його дружина.

Чоловік погодився зі мною, і ми прийшли на вечір у ресторан. Коли я прийшла на весілля, його дочка навіть не розмовляла зі мною і всі родичі з її боку теж. Я почувалася настільки зайвою на тому святі, що словами не передати. А його колишня дружина так прямо мене і запитала – чого я приперлася на їхнє родинне свято.

Після цього мої стосунки з його дочкою сильно зіпсувалися. Я вирішила, що мені важко дається це спілкування і запропонувала чоловікові спілкуватися з дочкою самостійно, без мене.

З сином Володимира ситуація не краща. У хлопця був випускний, і він запросив батька. Мій чоловік його відразу запитав, чи можна, щоб він прийшов зі мною. Син, який завжди бачив у моєму чоловікові лише матеріальну підтримку, сказав, що він не проти. Але у призначений день сказав, що його мама виявилася проти, і щоб він приходив без мене.

Мій чоловік не погодився, тому що ми вже з ним домовилися, і навіть залишили нашу дитину моїй мамі, щоб вона з ним посиділа. У результаті син образився на тата, і цілий тиждень не брав слухавку, коли чоловік йому телефонував.

Я не можу зрозуміти свого чоловіка, чому йому потрібне спілкування не лише з дітьми, але й з колишньою? Чому практично повністю забезпечуючи дітей, хоч вони є давно повнолітніми, він продовжує психологічно залежати від колишньої?

Чому так відбувається, адже він успішний, розумний і дорослий чоловік, здатний відстоювати свою точку зору перед будь-ким, але тільки не перед колишньою дружиною.

Скажіть, як мені поводитися, в ситуації, чоловік так і не зміг повністю відірватися від своєї колишньої сім’ї, і я не знаю, що з цим робити.

Джерело