Дочка після свого весілля заявила нам із батьком, що розраховувала на щедріший подарунок, адже ми її батьки. Але дівчинка чомусь зовсім не бере до уваги, що її шикарне весілля мрії повністю сплачене нами. Нареченого вистачило лише на обручки, а його батьки взагалі відмовилися брати участь. Костюм зятю і то ми купували.

Дочці 23 роки про те, що вони з її хлопцем хочуть одружитися, стало відомо рік тому. Обидвоє вчорашні студенти, які тільки починають самостійне життя. Дочка взагалі жила з нами до 21 року, а потім жила у квартирі, яку оплачував батько. Він взагалі її балував, але остання заява доньки навіть його обурила до глибини душі.

Зять із себе поки що нічого не уявляє. Гарненький хлопчик з великими амбіціями, але без якихось дій у бік їх реалізації. Поки що робимо знижку на вік, але чомусь від нього особливого я не чекаю. Занадто багато каже, але надто мало робить. Навіть щодо свого весілля хлопець не напружувався.

З приводу весілля взагалі ніхто, окрім нас із чоловіком, не напружувався. Дочка відразу зазначила, що хоче прямо-таки “вау-весілля” з пишною сукнею, білим лімузином, виїзною реєстрацією, фуршетом, тамадою, першим танцем та салютом. Виходило це все дуже небюджетно.

Особисто я була проти такої бездумної витрати грошей. Весілля можна було зіграти набагато дешевше, а заощаджені гроші пустити на покупку квартири. Тому що жити молодим ніде, винаймають житло. Ми були готові допомагати з іпотекою, а от батьки нареченого ні.

Батьки нареченого – це взагалі окрема пісня. Їм спочатку було глибоко до ліхтаря, що там буде. Вони одразу заявили, що грошей у них немає, допомагати вони нічим не будуть, молодим треба, хай і крутяться.

Я в чомусь була навіть згодна з ними. Але в процесі підготовки сваха мені нерви попсувала. То гостей з їхнього боку цілий вагон, то обраний ресторан не подобається, то ще щось. Ні копійки не дали, сказали, що їм байдуже, але претензії висловлювати не забували.

Загалом донька вмовила батька оплатити це свято. Організували все, як на картинці. Дочка обрала дорогу сукню, макіяж, зачіска – все за вищим розрядом. Місце під реєстрацію та ресторан на свій страх та ризик бронювали за півроку. Гостей набралося шістдесят чоловік. Від нашої родини були я, чоловік, моя мама та її сестра. Все. Решта – гості з боку нареченого та друзі молодих.

Чоловік мені так і не назвав остаточної суми, в яку постало це одноденне свято, але я підозрюю скільки може вартувати.

Мені не шкода грошей на дочку. Але я шалено не люблю безглуздих витрат, а таке весілля відноситься саме до такого розряду. Ну що це – погуляти один день, коли можна було вкластися у житло, автомобіль чи з’їздити на якийсь класний курорт.

До того ж дочка і сама не надто високо оцінила наші старання щодо організації весілля її мрії. Ні, їй сподобалося, крім того, що ми подарували “всього” п’ятдесят тисяч. Так, крім того, що ми все сплатили, ми ще в конверті подарували їм гроші.

На самому весіллі дочка в конверт не полізла, дякувати Богові, а то істерику прямо на місці б, напевно, закотила. Але наступного дня надіслала повідомлення, що була про нас найкращої думки. Ми із чоловіком спочатку навіть не зрозуміли, думали, вона номером помилилася. Передзвонили – ні, не помилилася, це вона в нас розчарувалася.

Вона розраховувала, що ми подаруємо їй “нормальну” суму на весілля, але ми якісь жалюгідні копійки їй засунули. А вона. взагалі, на ці гроші дуже розраховувала. Тепер накрилася її весільна подорож. “Спасибі вам велике”.

Чоловік – людина дуже стримана, а на дочку він взагалі ніколи не підвищував голос, але навіть він зірвався. Сказав, що виростив невдячну егоїстку, яка ціни грошам не знає, і раз для неї наш подарунок – жалюгідні копійки, то тепер від нас вона не отримає жодної копійки, бо ганьбити її таким мізером батько не хоче.

Я взагалі нічого не почала їй говорити. Усією організацією займалася я, витратила купу нервів, сил, часу, мені навіть дякую не сказав ніхто. То ще й грошей дівчинці бідній не доклали.

Ми не мільйонери, вона не народилася із золотою ложкою у роті. Ми із чоловіком усе життя працюємо, відкладаємо щось. Дохід вищий за середній, але не такий, щоб мільйонами безболісно розкидатися. Я казала чоловікові, що його м’яка фінансова політика вийде нам боком, він не вірив – ось, будь ласка. Хотіли як краще, називається

Тепер донька позбавлена ​​оплати квартири та щомісячного забезпечення, яке, як з’ясувалося, потай від мене чоловік їй надавав. Він заявив, що тепер вона доросла заміжня дама, так що настав час відлипнути від батьків-жебраків, нехай сама заробляє чи її чоловік забезпечує.

КІНЕЦЬ.