Лише кілька годин тому моя дочка йшла в стані ейфорії знайомитися з батьками свого хлопця. Повернулася Катя набагато раніше, ніж я розраховувала, і, судячи з очей, настрій у неї був зовсім інший. — Чому ти мені нічого не сказала? – крикнула дочка. — Чому мені чужі люди висловлюють, що я не та, з ким пови нен бути їхній син?!

Я спробувала заспокоїти її, але дочка скидала мою руку і не хотіла спілкуватися. Нарешті, ридання припинилися, я принесла води, посадила Катю поруч із собою і запитала: — Що трапилося? Що ти ховала від мене? Адже вони все це знають! Я обійняла дочку і почала свою сповідь.

Довелося знову повернутися в ті роки, коли я після школи, опинившись у студентському гуртожитку в іншому місті, побачила всю свободу, яку тільки можна собі уявити.

Навчання швидkо відійшло на другий план, після першої сесії почалися проблеми зі здаванням контрольних завдань, атестації рясніли «неудами», а я все не могла зупинитися в цілодобових розвагах. Почавши зі спиртного, поступово перейшла до «серйозних» моментів, як казали старшокурсники.

Якось я прокинулася від того, що було важко дихати. Насилу розплющивши очі, побачила кімнату, в якій покотом лежали сплячі тіла незнайомих мені людей. Похитуючись, я дісталася вікна, відчинила його, і трохи освіжилася під струменем холодного осіннього повітря.

Ще раз озирнулася на кімнату, зрозуміла, що дісталася до самого дна, і треба щось вирішувати, щоб не пробити його і не піти ще глибше… Іти мені не було куди. Відрахування з інституту потягнуло за собою виселення з гуртожитку, з’явитися до батьків у такому стані я не могла і залишалося одне – спеціалізована ліkарня.

Мені вдалося втриматись. На виписці ліkар з повагою подивився на мене і побажав удачі. На нормальну роботу вдалося влаштуватися не одразу. Моя зовнішність і передісторія діяли не на мою користь. Починати довелося з дворової мітли та сміттєвих баків. Великим плюсом була кімната в гуртожитку, виділена мені як двірнику.

Згодом вдалося влаштуватися на пошту, де я й познайомилася з одним із наших водіїв, від якого наро дила Катю. Наші стосунkи були добрими до того моменту, як чоловік дізнався про те, ким я була раніше. Підсмикування своїх колег-водіїв для нього виявилися важливішими, ніж дочка і я. Єдине, у чому він повівся порядно – залишив мені свою однокімнатну квартиру, за умови відмови від алі ментів. Ситуація була безвихідною, і я погодилася.

І ось – цей скандал. Очевидно, батьки хлопця через «сарафанне радіо» дізналися про мою складну молодість і спробували налаштувати сина покинути Катюшу. Слава Богу, майбутній чоловік моєї доньки виявився справжнім чоловіком. Буквально наступного дня він прийшов до нас із великою дорожньою сумкою та букетом квітів:

— Тітка Свєта, не виженете? Я вирішив до весілля до вас переїхати, а то з батьками важко спілкуватися… За моєю спиною почулося схлипування Каті, а я посміхнулася майбутньому зятю: — Куди ж тебе подіти? Заходь, розташовуйся, дехто на тебе дуже чекає … Дочка кинулася на шию Саші, а потім потягла його в кімнату.

В тісноті, та не в образі, — я перебралася на диван у кухні, а молодь влаштувалась у нашій єдиній кімнаті. Бачачи, що син налаштований серйозно, батьки Сашка змінили своє ставлення до Каті, і, відповідно, до мене. На весілля вони подарували молодим ключі від квартири, звичайно, не обійшлося без певної незручності у спілкуванні, але коли з’явився перший онук, ми налагодили хороший контакт.

Я не згадувала ту злощасну зустріч дочки з ними, а вони, у свою чергу, загладили свою прови ну увагою та турботою про молоду сім’ю. Напевно, я була вин на тоді перед Катею, поставила її у дуже скрутне становище, але Сашко зробив правильний висновок, за що я йому дуже вдячна.

КІНЕЦЬ.