У нас з чоловіком двоє дітей: старший син та дочка Люба. Син давно самостійний, йому 38 років, є сім’я, дружина та дитина. А Любі лише 26. Півтора роки тому вона вийшла заміж.

Зять нам відразу не сподобався. Прийшов без нічого, та ще й до роботи не дуже беручкий. Він приїжджий, тому після одруження виникла проблема з житлом.

Але ми з чоловіком давно все вирішили. Після моєї свекрухи залишилася однокімнатна квартира, вона заповіла її онукові, моєму сину. Не стало її ще 12 років тому, ми з нею завжди добре ладнали.

А від моїх батьків нам дістався будинок. Ми влітку туди відпочивати їздили, та й взимку частенько туди приїжджали, особливо любили там проводити свята.

Коли мама чоловіка писала заповіт на старшого онука, ми так вирішили: цю однокімнатну синові, дочка підросте, свою двокімнатну продаємо, купуємо квартиру доньці, а сума, що залишиться, піде на ремонт нашого будинку в селі. Як тільки ми вийдемо на пенсію, ми планувати туди переселитися назовсім.

Син одружився, квартиру продав, взяв в кредит двокімнатну і вже навіть її виплатив. Він у нас молодець, працювати любить та вміє.

Тепер і Люба виросла. І зустріла свого Павла. Як і планували, ми купили однокімнатну квартиру та з’їхали в село, Люба з своїм обранцем тим часом розписалася.

За документами її квартира досі належить нам із чоловіком, спочатку у нас не було часу оформити, а потім дочка заміж вийшла і ми, чесно кажучи, вирішили оформлення паперів пригальмувати. Зять майже з самого початку почав наполягати, що в одній кімнаті їм тісно, ​​а якщо ще дітки підуть.

Він постійно ставив у приклад нашого сина – маленьку квартиру продав, більшу купив, молодець! І нам треба так.

Дочка прислухається до його думки, тому прийшла до нас, щоб ми на неї квартиру переписали. Вони її продадуть і теж візьмуть двокімнатну в кредит. Дочка сказала, що вона дитину чекає, тому більша квартира їм дуже потрібна.

Ми з чоловіком намагалися напоумити дочку, пояснили, що зараз не варто цього робити, а далі побачимо.

– Ми ж хочемо вберегти твою ж власність! Нова квартира буде вже не лише твоєю, а й твого чоловіка! А раптом що? Потім як? Поживіть поки в однокімнатній, вона ж твоя.

Два місяці тому Люба народила дівчинку. Ми, як належить, приїхали на виписку – з квітами, подарунками та повітряними кульками. Приїхали до них, а дочка біля порога обернулася і каже, що нас не може до себе запросити, бо у них дуже тісно.

Тепер ми з чоловіком думаємо, як правильно вчинити в цій ситуації. Дочка налаштована рішуче, зять мовчить, але я точно знаю, що це він її так налаштував. Ось тільки я не впевнена в ньому, боюся, щоб моя донька не залишилася з ним без нічого.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело