За весь час з моєю свекрухою у мене склалися досить таки непрості відносини, як не прикро.

Коли ми одружилися з моїм чоловіком, її сином, вона не сприймала мене зовсім, як свою родичку, я була для неї чужою людиною.

В основному, наскільки я розумію – ревнувала до свого сина.

Правду кажучи, я дуже добре бачила, що їй було досить таки складно змиритися, що її старший син, який допомагав їй у всьому, тепер кохає іншу жінку і підкоряється їй, мама для нього вже не на першому місці, як було колись.

Мені, зрозуміло, хотілося знайти в особі свекрухи свою другу маму, я дуже для цього старалася, робила все, що від мене залежало.

Але з роками я змогла змиритися з таким ставленням до себе матері чоловіка, тим більше чоловік у мене чудовий та ми живемо окремо від свекрухи, тому я мала свій власний простір і жила, як мала потребу.

З народженням моєї дочки, свекруха стала трохи краще ставитися до мене, як не дивно, перестала нашіптувати чоловікові невтішні слова на мою адресу у мене за спиною.

Мати чоловіка дійсно щиро любила свою внучку, так як завжди мріяла мати дочку.

Я привозила доньку до неї на вихідні, і ми стали трохи краще спілкуватися зі свекрухою, у нас стало чимало спільних тем і інтересів, завдяки моїй дитині, її рідній онучці.

Після того, як молодші її сини одружилися, свекруха перемкнула всю свою увагу на них.

Вони проживали недалеко від неї, на одній вулиці, хвилин 7-10 ходьби.

Зі своїми невістками спілкувалися, проводили разом свята.

Свекри мої допомагали фінансово своїм молодшим синам і своїм онукам.

Ми стали рідко зустрічатися, тим більше переїхали в сусіднє місто.

Нашій сім’ї ніхто не допомагав, так як батьки чоловіка вважали, що ми дуже добре живемо і старший син може сам себе чудово забезпечити, бо він самостійний і досить таки відповідальний.

Зі своєю онукою вони теж уже не бажали спілкуватися, навіть з днем ​​народження забували привітати нашу донечку, наче вона й не така важлива для них.

Мені, правду кажучи, трохи було сумно через це, а потім я звикла до того, що у нас такі відносини з батьками чоловіка, адже розуміла, що від мене тут зовсім нічого не залежить.

А вже після того, як свекра мого не стало, мати чоловіка занедужала, і я почала приїжджати до неї, так як мені було шкода її.

Після того мати чоловіка не може доглядати за собою, це непросто для неї.

Обидві її невістки, дружини молодших братів мого чоловіка зовсім навіть не бажають забрати її до себе. І що мені робити?

Виходить, коли батьки були здорові, вони допомогли своїм синам побудувати будинки, давали гроші дітям, онуків подарунками задаровували, ставилися добре до всіх.

А тепер. коли таке сталося і вона вже стара, я маю сама доглядати за своєю свекрухою, тому що так вихована і не можу вчинити інакше?

Забрати до себе я теж не можу, у нас маленька квартира, більшу придбати у нас змоги ніколи не було.

Ще я працюю і не збираюся йти у відпустку на тривалий період заради своєї свекрухи.

До речі, у мене є ще маленький син, якого свекруха взагалі не сприймає, як онука, бо вона взагалі дуже рідко бачила його, але у неї не було до нього теплого ставлення ніколи, як до дітей молодших своїх синів.

А моєму синочкові теж потрібна увага і турбота мами.

Я і так часто залишаю сина зі своєю дочкою, як і не приділяю йому стільки часу, скільки йому потрібно.

Кажу постійно чоловікові, щоб він поговорив зі своїми молодшими братами, і вони вирішили, що робити з своєю матір’ю, прийшли до спільного рішення разом.

Мій чоловік в основному спілкувався зі своїм батьком, а після того, як його не стало, перестав їздити до матері майже взаггалі, бо знав, що вона його не любила і його сім’ю також.

Свекруха мені постійно говорить, переїжджайте до мене в будинок, будемо разом жити, разом нам буде добре. Навіщо вам те місто?

Моя дочка категорично проти жити в селі, навіть у хорошій хатині. Чому я повинна все кинути і жити зі свекрухою?

Вона думає тільки про себе, як це було завжди.

Раніше навіть не цікавилася, як нам там живеться, чи є у нас гроші, чи потрібна хоч якась допомога допомога.

Не знаю, як вчинити тепер мені, бо розумію, що якщо і я ще від неї відвернуся, то вона зовсім буде непотрібна нікому.

Може оплатити їй доглядальницю, якщо невістки, які проживають поруч, відмовляються їй допомагати?

Але я не можу все кинути і жити заради жінки, яка ніколи не любила ні мене, ні моїх дітей.

Та й чи маємо ми давати з чоловіком давати гроші на ту доглядальницю, коли свекри ніколи не допомагали мені?

КІНЕЦЬ.