У Мирослави Василівни була шикарна трикімнатна квартира в центрі міста. Коли її єдиний син привів Галину і оголосив, що це його дівчина і що він має щодо неї серйозні наміри, Мирослава Василівна її привітно прийняла. Вона вже бачила не одну дівчину, яку син приводив додому. Але жодна так з ним і не залишилась, тому і цього разу жінка особливо не хвилювалася.

Свого сина Мирослава Василівна дуже любила. І тому хотіла, щоб йому також пощастило, як і їй колись. З своїм чоловіком вони пройшли багато чого, тому і багато досягли, але це разом і в любові долаючи усі труднощі.

Тепер жінка була впевнена, що всі дівчата хочуть лише грошей і ведуться на квартиру. А їй хотілося, щоб у сина все було по любові, а не з меркантильних інтересів. Тому вона хоч і не виганяла відкрито потенційних невісток, але завжди їх перевіряла. Вона говорила усім, що квартиру розмінювати не збирається, почувши таке, жодна з дівчат ще так і не залишилася.

Мирослава Василівна боялася, що коли вона розміняє квартиру, наступне житло молодих вже буде їхньою спільною власністю і у випадку розлучення Саші мало, що дістанеться.

Тому, як і всім попереднім дівчатам, в розмові з Галиною, Мирослава Василівна сказала, що квартиру розмінювати вона не збирається, і якщо хочуть, то нехай живуть з нею.

Та майбутня невістка здивувала відповіддю: “Ні, що Ви, я знімаю прекрасну квартиру, невелику, але затишну, навіщо ж ми будемо тіснитися”

Перед очима Галини  стояв приклад вічно ворогуючих мами і бабусі, тому вона ще давно зареклася ніколи не жити з свекрухою. Тому після одруження молоді почали жити окремо. З свекрухою жили дружно, часто одна до одної в гості ходили. А потім невістка подарувала Мирославі Василівні внучку.

Свекруха почала приходити до них ще частіше, і почала помічати, що дітям стало дуже важко жити. У її сина були тимчасові труднощі з роботою – фірму, на якій він працював, закрили. Мирослава Василівна намагалася допомагати, чим могла: продукти купувала, одяг, товари для дому, але допомога на її пенсію була невеликою. Тоді вона знову запропонувала невістці, переїхати до неї, хоч за квартиру платити не треба буде. Але невістка відмовилася, та й Саша її підтримав.

Він влаштувався на тимчасову роботу вантажником, Галина ж підробляла в інтернеті.

Мирослава Василівна не заспокоїлася. Вона наважилася на крок, який колись навіть в думках не припускала – сама розміняла свою трикімнатну квартиру, на дві однокімнатні. Побоюючись, що молоді не приймуть такого подарунку, вона цю квартиру подарувала внучці на рік, вже від цього вони точно не відмовляться.

Галина аж ніяк не очікувала від свекрухи такого подарунка, і навіть розплакалася. Сашко, взагалі, з переляку дивився на матір, з підозрою, адже вона так боролася за свою квартиру, а зараз так просто розлучилася з нею.

Та Мирославу Василівну підкупили щирість і любов, які панували в їхній сім’ї, вона зрозуміла, що діти і справді кохають одне одного, і Галина – це саме та сама жінка, яку вона завжди хотіла бачити біля свого сина.

***

Через кілька років Сашко встав на ноги, його справи пішли вгору, і він купив дві двокімнатні квартири – для себе і для мами.