На роботі Ганна сьогодні мала аврал. Дівчина вимоталася до краю. Та ще й начальник «утішив». Через системну помилку їх відділ зазнав збитків. Начальник відділу вирішив покрити ці збитки із премії працівників. «Не бачити мені нового пальта», з сумом подумала Ганна.

Потім у тісному, вбитому автобусі їй нахамила якась тітка. Втомлена, у поганому настрої, поверталася додому, але борг матері та дружини змусив зайти до супермаркету, наповнити візок необхідними продуктами.

Ганна вже підходила до каси, коли згадала, що діставала гаманець на роботі. А от поклала його назад у сумку чи ні – не пам’ятала. Перевірила. Точно. У сумці гаманця нема, залишила на роботі. Це непорозуміння зовсім підкосило сили Анни.

Залишивши візок на місці, дівчина попленталася додому. Увійшовши в квартиру, дівчина дійшла до дивана, звалилася на нього, подумавши: «Трохи відпочину, потім встану, приготую щось своїм хлопчикам» і вирубалася…

— Мама! Мама! — крізь сон Ганна почула, як підбіг до неї син.

— Мишко, тихіше, бачиш, мама втомилася. Нехай відпочине,— почула вона голос чоловіка.

— Добре, хай відпочине, — пошепки погодився син, і Ганну знову поглинула тиша…

— Кохана, вечеря готова, вставай, охолоне. Ти ж нічого не їла, — Андрій будив її поцілунками. У лоб, у скроню, в ніс.

— Вітання! А куди ви йшли? — потягнувшись, а потім обійнявши чоловіка за шию, прошепотіла Ганна.

— До магазину виходили. Купили продуктів, приготували вечерю.

Мишко вже сів за стіл. Чекає на нас з тобою. Невелика, але зручна кухня якраз під розмір сім’ї. Мишко з задоволенням їв зварені батьком макарони, Андрій що розповідав, напевно, веселе, бо час від часу чувся сміх. Ганна ж, зворушена увагою та турботою своїх чоловіків, дивилася на них і не могла на них надивитись. Забула про всі неприємності.

– Що? – здивувався чоловік.

— Яке щастя, що ви є!

КІНЕЦЬ.