– Вітаю вас, Інно Петрівно! – жартівливо сказала Ольга. – І вам, Ольга Степанівно, доброго дня! – відповіла Інна тим самим. Ці дві статні, одягнені в вишуканий одяг літні пані обмінялися теплими привітаннями.

– Я вчора помітила вашого сина, Миколу, – зауважила Ольга Степанівна, – з непристойною молодою дівчиною. Хто ж ця щасливиця?

– Це Галина, його майбутня наречена, – заявила Інна Петрівна, піднімаючи свою ідеально причесану голову, прикрашену стильним капелюшком.

– Що? Як це може бути? – зітхнула Ольга, – ваша родина така знатна! Як ви можете погодитись на таку невістку?

– Вона родом із скромного, бідного села, – пояснила Інна. Вони увійшли до магазину, де Інна розповіла про її ретельно розроблену схему.

Після смерті чоловіка її родину спіткало фінансове нещастя. Заробітки Миколи були мізерними, тому вона організувала його союз із Галиною, сільською мешканкою, яка не мала досвіду життя в достатку. Галина мала виконувати роботу по дому, давши можливість Інні не витрачатися на прислугу, і користуватися заробітком невістки.

Інна планувала контролювати зарплату Галини після весілля. На коливання Миколи Інна впевнено заявила, що він зробить для неї все, що завгодно, і за бажання зможе непомітно для Галини знайти більш відповідну супутницю життя.

Через кілька місяців, на весіллі Миколи, Ольга звернула увагу на стриману манеру поведінки Галини та королівську поставу Інни. Невдовзі після цього Ольга вирушила до Німеччини, щоб відвідати сина, і її перебування там тривало на два роки. Повернувшись, Ольга шукала Інну, але безрезультатно.

Сусідка повідомила, що Галина, стверджуючи свою перевагу в будинку, відправила Інну до будинку для людей похилого віку. Микола робив усе, як вимагала дружина, яка вела бездоганне господарство і невдовзі мала народити йому дитину.

Озираючись назад, Ольга розмірковувала про помилкову впевненість Інни у своєму божевільному плані та непередбачуваному повороті подій. Чомусь Ольга не відчувала жодного бажання відвідати свою дорогу подругу…