Мені тридцять три роки, з них заміжня шість років. Ми з Андрієм живемо у моїй двокімнатній квартирі. Кімнати великі, кухня теж. Тож розширюватися не думаємо. Рідня чоловіка мешкає в іншому місті. До нас наїжджають рідко. Коли бабуся Андрія виявила бажання приїхати до нас уперше, то я не заперечувала.

Хоча свекруха попередила мене, що її свекруха має складний характер. Але я її попередження пропустила повз вуха. Андрій зустрів і привіз бабусю додому.

Бабуся оглянула квартиру, скрушно похитала головою. На другий день я повертаюся з роботи і не можу повірити своїм очам. Скрізь половики, штори замінені якимось оксамитовим антикваріатом, а бабуся ще докоряє мені за легковажну білизну.

Тобто, вона ще й у моїй білизні копалася? Я тільки-но хотіла дати їй відсіч, але Андрій схопив мене в оберемок, відніс (буквально) в кімнату і благав не влаштовувати бабусі виволочку .

— За кілька днів вона поїде, і ми все повернемо на місце! — Переконував мене він. Я стиснула зуби і промовчала. А бабуся напевно упевнилася у своїй всесильності. Спровадивши її, ми відразу ж розпочали повернення квартирі первозданного вигляду.

Усі її штори з половиками викинули на звалище. На другий свій приїзд бабуся спочатку влаштувала сkандал, з’ясовуючи, де її половики та штори, потім знову взялася встановлювати свої порядки. — Прошу вас нічого не міняти! – попередила я її. Але вона все ж таки змінила. Тепер на кухні.

Я викинула на смітник її сервіз і демонстративно повернула на свої місця все, що вона переставила. Дочекавшись онука, бабуся почала на мене сkаржитися. — Важко було кілька днів потерпіти? — докорив мені чоловік. — Це моя квартира! Тут мої порядки!

Танцювати під дудку твоєї бабусі не збираюся! – сказала я. І додала, або твоя бабуся живе в моєму домі за моїми правилами. Або сади її в поїзд і відправляй назад. Жити в мене вона ніколи більше не буде! З того часу бабуся до нас у гості не напрошується.

КІНЕЦЬ.