Вперше я зустріла Олексія на роботі відразу після закінчення університету.

Мені пощастило влаштуватися до місцевої компанії, де він, симпатичний начальник відділу та син власника компанії, одразу ж привернув мою увагу. Ми швидко порозумілися і незабаром почали зустрічатися.

За рік наших стосунків Олексій зробив мені пропозицію. Ми одружилися, і незабаром у нас народилися дівчата-близнюки – Аліна та Аня. Його батьки, забезпечені,

але скромні люди, ставилися до мене виключно добре, що різко контрастувало з моєю власною далекою матір’ю та відсутнім батьком. Однак згодом Олексій став нехтувати своїми робочими обов’язками, залишивши мене поодинці господарювати і займатися нашими дочками.

Турбота себе стала далеким спогадом і натомість виховання близнюків. Коли дівчаткам виповнилося чотири роки, я з жахом виявила, що Олексій був мені невірний. Конфронтація з ним призвела до його різких слів і ультиматуму покинути його будинок.

Почуваючись втраченою і не маючи змоги звернутися до матері, мені нічого не залишалося,як шукати притулку у свекрів. Вони прийняли мене привітно, а свекруха навіть запевнила мене, що все буде гаразд.

Наступного дня в ситуацію втрутився свекор, поставивши Олексія перед вибором: повернутися до сім’ї чи назавжди забути про своє комфортне життя.

Побоюючись фінансових втрат, Олексій неохоче забрав нас додому. Зараз все добре, проте я, як і раніше, не впевнена: чи зможу співіснувати з людиною, яка виявив таку зневагу до нашої родини?

КІНЕЦЬ.