Коли ми познайомилися, моєї доньці було 9 років. Він ставився до неї із теплотою і намагався стати їй другом. Я була щаслива.

І я раптом виходжу заміж за чоловіка лікаря. До речі, лікарі для мене завжди були розумні і всі знаючі. І ось у мене з’явився шанс доторкнутися до внутрішнього світу лікаря, дізнатися його якнайкраще. Донька, чесно кажучи, його не злюбила з першого дня.

Побачивши мого чоловіка, вона робила вигляд, що його немає і намагалася уникати з ним зустрічей. Коли я сказала, що він житиме з нами, вона закотила мені скандал. Я списала за своєю дурістю це на ревнощі.

Тоді ми з нею посварилися і свого рішення я не змінила. Якби я знала чим усе це закінчиться, я б, звичайно, вчинила інакше.

Ми почали жити разом. Мій улюблений лікар іноді затримувався на роботі і приходив пізно, пояснюючи це тим, що є віп пацієнти і їх він обслуговує за іншим тарифом, коли їм зручно.

Я мовчала, намагалася його зрозуміти. А потім він став приходити напідпитку, і так стало повторюватися все частіше. Звичайно мене це вже почало дратувати і почалися суперечки, і образив мене.

Я була здивована, людина яка завжди називала мене ласкавими словами, говорила що любить мене і ставиться до моєї дочки як батько, таке зробив. Тоді я йому пробачила.

А потім ті суперечки все частіше, став повторювати, що крім нього я нікому не потрібна. Я змовчувала і правда думала, що якщо зараз піду від нього я навряд чи комусь вже потрібна, і дочці потрібен був батько.

Вона і так росла без чоловічого виховання, а тут які б не були у нас стосунки з чоловіком, він намагався бути батьком. А потім сталося те, чого я ніяк не очікувала. Мій чоловік знову прийшов пізно та п’яний.

І знову почалась суперечка, я не чула як увійшла донька до кімнати, я ніколи не хотіла, щоб дочка хоч якусь маленьку суперечку побачила. Тоді він розвернувся і образив її. Він впала і знепритомніла.

У той момент я взяла себе в руки і просто викликала поліцію. Коли приїхала поліція, вони не захотіли втручатися у сімейні розбирання, запропонували забрати його на ніч.

Я погодилася і рано-вранці поміняла замки на вхідних дверях. Зібрала його речі і коли він повернувся додому, сказала, що більше не хочу його бачити. Він стояв навколішки і просив вибачення, благав залишитися і переконував, що він стане іншим. Я прощала йому багато що, але за дочку я не могла його пробачити.

Потім, через час, дочка мені почала розповідати, що коли мене не було вдома, він ображав її. Слава Богу, тепер це все позаду і я зрозуміла, що краще ми житимемо удвох із дочкою і ніхто нам більше не потрібен.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Джерело