Я просто переконана, що в житті кожної жінки є день, про який вона мріє ще з дитинства – це день її власного весілля. Я так само не стала винятком, для мене у моїх мріях це завжди був найпрекрасніший день в житті.

Ще в своїх зовсім ранніх дівочих мріях я все продумала до самих дрібниць, і не просто церемонію одруження, а таїнство вінчання. Я завжди вважала, що справжні шлюби укладаються прямо на небесах, а не просто штампом в паспорті, як думає багато людей. Тому завжди мала до цього серйозний та зважений підхід.

А свого майбутнього обранця, Олега, я чекала дуже довго, завжди знала, що це буде особлива людина, а коли зустріла – зрозуміла, що ми з ним створені одне для одного. Між нами були найщиріші почуття, про які лише можна мріяти.

Коли мій наречений, тоді ще майбутній, зробив мені пропозицію вийти заміж за нього, я без зволікання погодилася стати його дружиною, і була щасливою, що він обрав саме мене.

Тоді ж я запропонувала Олегові обвінчатися, він був не проти і сказав, що зробить все, що я хочу, аби я була щасливою поряд з ним завжди.

У підготовці до власного весілля, мені допомагала моя вірна подруга Тетяна. Ми багато років з нею знаємо одна одну, дружили з нею ще з самого дитинства, так би мовити майже з ранніх пелюшок.

Я завжди ділилася з нею своїми таємницями, своїми радощами і печалями, і турботами. Тоді я думала, що ця людина радіє за моє щастя разом зі мною і нічого не може зробити поганого. Я у всьому довіряла Тетяні, вважала, що вона найближча людина мені, якій я могла довірити все, навіть найменшу дрібницю.

І ось настав той довгоочікуваний день – день нашого весілля з Олегом, про яке я мріяла все своє життя. Навіть описувати не буду ті почуття, які переповнювали мене.

Погода була просто прекрасною: легкий вітерець і яскраве сонечко. Я в білій весільній сукні, наречений в чорному фраку, море квітів і щасливих посмішок. Я була на сьомому небі від щастя, напевно, саме тому багато чого не помічала, що в той день коїлося навколо мене.

А вже після нашого весілля моя мама розповіла мені, що звернула увагу в церкві на Тетяну, просто не хотіла мене хвилювати в той день. Мама дуже добре помітила щось дивне, ніби моя найкраща подруга щось шепотіла постійно під час церемонії вінчання і провела якийсь дивний та незрозумілий обряд. маму це дуже насторожило.

Я нічого не сказала мамі на все це, але для себе вирішила поговорити з відразу з Тетяною про це при першій зустрічі. Ця зустріч не змусила себе чекати, ми довго спілкувалися на різні теми, я була ще переповнена щастям і ділилася своїми враженнями.

Коли я таки вже наважилася і вирішила уточнити, що за обряд Тетяна проводила під час вінчання нашого, вона відразу відповіла:

– Це обряд на щасливе та довге ваше сімейне життя, він старовинний, я його від бабусі перейняла. Повір, там лише молитви одні. Дуже хороші слова.

Моя подруга завжди захоплювалася магією, ворожінням, тому мене це не здивувало, і я навіть подякувала їй. Думала, що така близька людина мені бажає лише добра.

Перший рік сімейного життя минув у нас, як у казці, незважаючи на те, що багато хто говорить, що він є найважчим для молодої сім’ї.

Чоловік був дуже уважний до мене, турботливий, після роботи завжди поспішав додому, тішив мене своєю турботою та подарунками. Всі свята ми з Олегом проводили разом, насолоджуючись кожною хвилиною, проведеною разом. Тоді мені здавалося, що ніщо і ніхто не може завадити нашому щастю.

Але вже через рік мого чоловіка немов підмінили, я була дуже вражена таким змінам в ньому. Олег став зовсім холодним і якимось зовсім чужим, думаю, жінки які це пережили, мене зрозуміють. Це сумно і досить таки нелегко усвідомити, що твій коханий чоловік перетворився в зовсім байдужу людину до тебе, так швидко віддалився.

Що я вже тільки не робила, щоб зберегти наш шлюб! Але поки всі мої старання не увінчалися успіхом. Мене все частіше стали відвідувати думки, про той дивний обряд, який був проведений на щасливе сімейне життя моєю подругою, а воно чомусь у нас все ніяк не складається!

Тепер навіть і не знаю, що думати, як знайти вихід з цієї ситуації, адже мій шлюб руйнується у мене на очах. Що мені зробити та до кого звертатися зараз?

Мама мені каже іти якнайшвидше до церкви. Вона переконана, що то подруга моя так постаралася. Та я повірити не можу, що людина, з якою ми так багато років разом спілкувалися, може бажати мені щось погане. Ми з нею, як рідні сестри завжди були. Невже буває таке?

Джерело