Одного разу мій чоловік зібрав речі та пішов з родини. Я залишилася на орендованій квартирі з шестимісячною донькою на руках. Моя мати перестала зі мною спілкуватися, як тільки я вийшла заміж.

Мені не було куди йти. Моя свекруха, дізнавшись про все, приїхала до мене на квартиру. Ми весь час з нею ворогували. Я думала, що вона примчала поглузувати з мене, але вона сказала: — Збирайся, переїдеш з онукою до мене.

Я була вражена. Як так? Але ж ми стільки років сварилися. А вона взяла онуку на руки і дала мені час, щоб зібрати речі. Йти мені більше нікуди.

Тому, ми поїхали до неї. Любов Миколаївна звільнила для нас велику кімнату, а сама перебралася до маленької. Я вражено лупала очами. Ввечері вона добро посміхнулася мені і розповіла все.

— Я одна твого непутящого чоловіка підіймала на ноги. Татко його вбіг, коли сину вісім місяців було. Я не дозволю, щоб моя онука росла так само. Я подякувала їй та вперше обійняла.

Пройшло декілька місяців. Ми, поклавши дочку на днівний сон, пили на кухні чай з тортиком, коли почувся дверний дзвінок. — Мама, знайомся с Вірою.

Ми у тебе перекантуємося піврочку? А то з роботою не дуже,- роздався до болю знайомий голос. Коли я почула голос чоловіка, зблідла. Подумала, що свекруха виставить нас з донькою жити на вулиці. Але вона хлопнула дверима і пригрозила, щоб ТВ більше не з‘являлися.

Ми з Любов‘ю Миколаївною прожили під одним дахом 6 років, поки я не вийшла заміж. Дочка ходить до школи, а молодший синочок скоро з’явиться на світ. Любов Миколаївна з великим нетерпінням чекає народження онука.