Нещодавно моя невістка отримала скромну спадщину від своєї бабусі. Цих грошей не вистачило на покупку квартири в місті, але все ж таки це була значна сума. Після деяких роздумів син та невістка вирішили придбати заміський будинок.

Я підтримала їхнє рішення, тим більше, що вони чекали на дитину, і свіже повітря було б корисним усім. Вони зупинили свій вибір на невеликому старому будинку в селі, який, за загальним визнанням, потребував великого ремонту. У хаті було безладдя, а двір був зарослим.

Очевидно,були потрібні значні зусилля, щоб зробити його придатним для проживання, і я не була впевнена, хто візьметься за цю справу. Моя невістка виглядала оптимістично, але я знала, що мій син навряд чи проводитиме там багато часу.

Якщо чесно, після того, як мій чоловік пішов на той світ, я мріяла переїхати за місто і навіть подумувала про покупку будинку, але не могла собі цього дозволити. Побачивши можливість, я запропонувала допомогти навести лад і організувати їхню нову власність.

Я була у захваті від цієї перспективи, і в мене було багато ідей, як зробити це місце райським. Однак, коли я поділилася своїм планом із сином, він не виявив ентузіазму.

Він заявив, що це власність його дружини, що здалося мені дивним, оскільки я завжди вважала, що те, що належить одному з подружжя, належить обом. Тим не менш, я звернулася до невістки прямо – і знову отримала відмову.

Вона наполягала на тому, що це її власність – і відмовила мені у доступі до цього будинку.

Я ніяк не можу зрозуміти: чому вона відкинула мою пропозицію про допомогу, тим більше, що керувати дачею з немовлям буде непросто? Схоже, вони не поспішають упорядковувати це місце, що змушує мене засумніватися в меті такої покупки.

Я ніколи не намагалася претендувати на власність: я просто хотіла підтримати свою сім’ю та знайти трохи радості для себе у цьому процесі. Тепер я розгублена: як їх переконати змінити своє ставлення до мене і до заміського будинку?

КІНЕЦЬ.