Коли син із своєю дружиною подарували нам із свахою маленькі коробочки, то ми були здивовані, а коли відкрили їх і всередині побачили маленькі дитячі носочки, то відразу все зрозуміли – у нас буде внучатко.

Кожного дня ми із свахою старались приходити, допомагати із малям, давати порати. Загалом, були щасливими бабусями. Інколи навіть відчували одна до одного конкуренцію та перетягували на себе покривало.

І ось через два роки такого життя Вікторія знову повідомила про вагітність. Тут ми вже не були такими аж радісними, відреагували спокійно, побажали гарно виносити. Та коли нам через деякий час знову діти показали тест на вагітність, то радості не було ніякої.

На цей раз ми із Катериною Іванівною переглядались одна на одну і не знали, що сказати. Тепер уже ніхто не поспішав на допомогу, не хотів отримати прихильність і не забирав внуків до себе. Мене, якщо чесно, то завжди мучило питання: для чого вони стільки дітей народили? Якщо для себе, то нехай і бавлять, а якщо для нас, то нам не треба, ми своїх виростили.

Сваха, звичайно, і зараз ходить допомагає дочці, бо та постійно скаржиться, що не має навіть коли поспати. Діти нікому не в радість і ще й фінансово натягнути на таку сім’ю доволі важко. Мій син сам мусив заробляти на всю родину, оскільки невістка уже більше шести років у декретній відпустці. Відразу після університету пішли діти, тому вона і дня ніде на роботі не була.

Ми із чоловіком допомагали стільки, скільки могли поки він був на роботі. Тепер у нього серйозні проблеми із спиною і ні на яке будівництво уже не підеш. У мене ж зарплатня бібліотекаря. Самі знаєте, які це копійки на теперішній час. Ми самі тепер ледве виживаємо від зарплатні до зарплатні. А тут ще й діти на фінансову допомогу чекають.

Нещодавно було День народження у найстаршого внука. На подарунок ми так-сяк нашкребли. Але за столом під час одного із тостів невістка знову повідомила, що носить під грудьми дитину. Ні в мене, ні в свахи не вистачило слів, аби навіть посмішку видати. От про що ці люди думають? Ледве виживають із трьома дітьми, а тепер хочуть четверте народжувати. Чи є якась голова на плечах?

Додому ми із чоловіком ішли як у воду опущені. Я не розумію, чому діти такі безвідповідальні? Невже ми не навчили їх думати головою? А зараз вже пізно щось казати, бо образяться і взагалі до внуків не допустять.

Я не розумію, для чого народжувати, якщо немає можливості утримувати? Хіба діти в злиднях будуть щасливі?

КІНЕЦЬ.