Моя свекруха під час першої зустрічі старалася видатися дуже турботливою та милою, але я одразу відчула, що з цією жінкою не все так просто. Мої здогадки підтвердилися уже після весілля.

Анна Сергіївна постійно втручалася в наше з Михайлом життя.

Вона не могла спокійно жити, якщо не знала про наші плани та розпорядок на день.

Майже кожних вихідних вона зі свекром приїжджали до нас в гості. Замість того, щоб у суботу вранці довше поспати та відпочити, я вимушена була рано підійматися й зустрічати гостей.

І якщо Анні Сергіївні не сподобалося, як я їх прийняла, не так посміхнулася, чи неправильно подивилася, вона цілий тиждень промивала мізки Михайлу, що я невдячна й погана.

Добре, що чоловік не брав близько до серця слова матері. Він сам мені зізнався, що після школи намагався втекти якомога далі від своєї сім’ї.

Правда, надовго не вийшло.

Через три роки після одруження я дізналася, що вагітна. Свекруха уже декілька місяців ділилася зі мною таємницями народної медицини, як зачати дитину. Та не виходило саме через її надмірний тиск.

Я буквально зациклилася на цьому й не могла розслабитися.

Тільки коли Анна Сергіївна дала мені спокій, я завагітніла.

Очікування дитини непростий період для жінки. Усі ті гормональні зміни, токсикоз, погане самопочуття не проходять безслідно. Можливо я стала трішки різкуватою, але свекруха не припиняла надокучати.

Почала запевняти, що я ношу хлопця. Адже вона сама народила двох синів.

У їхній родині дівчата не родяться.

На УЗД лікар повідомила, що ми з Михайлом очікуємо на дівчинку. Ми були невимовно раді цій новині. Я все життя мріяла про донечку й тут ношу її під своїм серцем. Анна Сергіївна єдина, хто не розділив з нами радості.

«Не може бути! Лікар помилилася. У тебе хлопчик!»

Вона до останнього не вірила, що я народжу дівчинку. Та коли настав той самий день, на світ з’явилася здорова красива дівчинка.  Ми назвали її Емілією. Коли привезли донечку додому, зібралися рідні, щоб привітати нас з поповненням. Нам сказали багато приємних слів на честь донечки й лише свекруха заявила: «Можливо наступного разу пощастить з сином».

Вона навіть не взяла онучку на руки. Все тому, що я народила дівчинку, а не хлопчика.

Я взагалі не розуміла логіки цієї жінки.

Як можна не любити дитини лише тому, що вона не народилася хлопцем?

Після моєї першої вагітності минуло два роки, коли я дізналася, що знову при надії. Повідомляти цю новину рідні я не поспішаю. Знає лише Михайло. Я відчуваю, що це знову дівчинка.

Не знаю, як бідолашна Анна Сергіївна вдруге переживе таке розчарування.

КІНЕЦЬ.