Коли в моєму житті настала чорна смуга, я вирішила попросити допомоги у сестри, але виявилося даремно.
Сестри завжди повинні допомагати один одному. Мені потрібна була допомога у скрутний момент, але сестра не підтримала мене. Моя сім’я звичайнісінька: чоловік, діти та іпотека. Ми взяли квартиру, коли у чоловіка справи на роботі йшли дуже добре, і плюс до цього я теж працювала.
Ми все встигали: платити за іпотеку та жити на широку ногу. З дитиною не затягували, тому що ми нічого не потребували. Коли нарօдилася донька, Світлана, я все майже встигала, але й моя мама не залишила мене одну: вона дуже часто приходила до мене, щоб доглядала дитину. Один день чоловік прийшов з роботи в поганому настрої. Я одразу ж зрозуміла, що на роботі щось трапилося, але не запитувала, бо йому тільки моїх питань не вистачало.
Мама була у нас; думаю, що він не хотів би наші ոроблеми при мамі обговорювати, тож я й мовчала. Вночі, коли пішли спати, він поділився зі мною: — У нас на роботі ոроблеми, премій більше не буде, зарплати скорочують і взагалі сказали краще нам іншу роботу шукати – ледь сказав Андрій. Я спробувала його заспокоїти і говорила, що все буде добре, мовляв, мій декрет закінчується скоро, і я також почну працювати.
Ми опинилися у складному становищі, оскільки крім іпотеки у нашої Світланки ոроблеми зі здоров’ям; треба було встигати платити за рахунками, а нашому становищі це було неможливо. Та ще й лікар сказав, що краще на канікули відвезти Свєтку на море; їй зараз, як ніколи, потрібне свіже повітря.
Мені, звичайно, було сумно, тому що ми зараз поїздку на море не зможемо дозволити собі та й ще на все літо. Мама моя запропонувала зателефонувати сестрі, адже вона має будинок біля моря. Мовляв, поїдемо із дитиною, поживемо там трохи. Ідея здалася гарною, я зателефонувала сестрі. Чесно, вже жалкую. Вона сказала, що обговорить зі своїм чоловіком та передзвонить. Я чекала 2 дні, і раптом вона зателефонувала.
— Сонечко, ми згодні. Можете вже завтра приїхати. Ключі у сусідки вона вам їх віддасть. Ми входимо у ваше становище, тому вирішили здати вам будинок за символічною ціною: тисяча за добу, бо ми за 4 здавали завжди. — сказала сестра. Я нічого не відповіла та просто відключила. Зробила для себе висновок, що тільки у сkpyтні часи бачиш, хто поруч, а хто ні.
