Ми з Русланом познайомилися, коли мені було вже тридцять п’ять. Не знаю чому, але з чоловіками стосунки у мене не складалися, і я не розуміла причини мого такого невезіння. Жила я тоді з батьком. З Русланом все пішло досить швидко. Він часто приходив до нас у гості.

Батько у мої справи не втручався. Він бажав мені щастя і не збирався втручатися в моє особисте життя. Він взагалі чоловік з дуже стриманим характером. Ми зустрічалися півроку, а потім Руслан переїхав до мене. Він до цього жив в орендованій квартирі.

Батько в наше життя не ліз, хоча ми і жили в одному будинку. Він намагався рідко виходити зі своєї кімнати. А потім ми зловили Руслана на зраді. Поїхали в той день з батьком до родичів у сусіднє місто, повернулися раніше на кілька годин. А Руслан в цей час в нашій квартирі розважався з якоюсь дамою.

Потім на колінах просив вибачення, але в запалі емоцій я його вигнала. А потім ми з батьком поговорили по душах, чого давно не траплялось. -Мені здається, що я з Русланом почала відносини через безнадійність.

По ньому ж видно, що він не дуже надійний. А я все одно його обрала. Це через те, що я боюся самотності. Вік піджимає, а я хочу дітей і справжню любов. Думаю, що якщо з любов’ю не вийде, то треба дитинку народити для себе, щоб потім зовсім самотньою не залишитися. -Поспішати в цій справі не варто.

Та й дітей потрібно народжувати від відповідальних людей, які теж хочуть. Дитина потребуватиме батька. Поспіхом і переживаннями справі ти не допоможеш.