Я одружився з Ксенією, коли мені було 23 роки.

Ми багато років жили в економному режимі на орендованих квартирах, часто харчувалися лише хлібом та макаронами, і ходили пішки, бо не могли дозволити собі навіть транспорт.

Родичі ніколи не пропонували нам допомогу, лише зрідка дзвонили, і в результаті я навчився не просити допомоги.

Протягом 10 років я невпинно працював над створенням свого бізнесу, поки він нарешті не почав приносити суттєвого доходу, що дозволило нам купити власну квартиру і жити тепер безбідно.

І ось, як тільки моє фінансове становище покращало, ті родичі, які були відсутні під час моїх труднощів, раптом згадали про мене і почали часто звертатися за фінансовою допомогою.

Незважаючи на те, що я чудово пам’ятав про їхню відсутність у важкі часи, я ніколи не був скупим і завжди намагався допомогти.

Однак усе змінилося одним зимовим вечором, коли п’яний водій врізався в мою машину, внаслідок чого я отримав тяжкі травми, які прикували мене до ліжка на півтора роки.

У цей складний період усі родичі, які часто зверталися до мене за допомогою, раптом зникли – крім моєї тітки та її сина, які надали нам з дружиною величезну підтримку.

Одужавши і відновивши свою підприємницьку діяльність, я вирішив порвати зв’язки з родичами, які покинули мене, коли я найбільше їх потребував.

Зараз я допомагаю лише тим, хто колись підтримував мене.

Мій досвід був важким, але навчив мене суворій істині: по-справжньому покладатися можна тільки на себе.

КІНЕЦЬ.