Поїздка на потязі завжди була для мене випробуванням, але того дня вона обернулася справжньою пригодою.

Я стояв біля входу у вагон, тримаючи за руку свого п’ятирічного сина Тимура, коли помітив, що одне місце звільняється.

Ми підійшли ближче, але, перш ніж ми встигли сісти, місце зайняла жінка середнього віку. “Вибачте, будь ласка,” – почав я ввічливо, – “ви не могли б поступитися місцем?

Мій син дуже втомився.” Жінка глянула на мене з легким роздратуванням. “Я теж втомилася. І мені їхати далеко,” – відрізала вона, влаштовуючись зручніше.

Тимур подивився на неї з подивом, а потім на мене. У його руках був помідор, який ми взяли для перекусу.

Мабуть, вирішивши, що це справедливий спосіб захистити наше право на місце, він кинув помідор у жінку.

Помідор з тріском ударився об її блузку, залишивши величезну червону пляму. Жінка скрикнула і схопилася за груди.

“Як ти посмів! Твоя дитина щойно зіпсувала мій одяг!” “Мені дуже шкода, я не знаю, що на нього найшло,” – вибачався я, намагаючись розрядити обстановку. “Дозвольте мені відшкодувати.”

“Ви повинні навчити свою дитину манерам!” – кричала вона, збираючи погляди решти пасажирів.

Я постарався втихомирити ситуацію, запропонувавши свої вибачення та допомогу в чищенні одягу, але жінка продовжувала обурюватися.

Тим часом інші пасажири почали шепотіти, а деякі навіть запропонували свою допомогу, намагаючись заспокоїти розпалену даму.

“Давайте з маленької помилки не робити велику проблему,” – намагався я згладити кути, але урок для мого малюка був зрозумілий.

Поки ми продовжували наш шлях, я говорив Тимуру про важливість поваги до інших, навіть якщо тобі здається, що вони помиляються.

Це був довгий день, і я впевнений, що ми обидва винесли з нього важливі уроки.

КІНЕЦЬ.