Серед ночі у Віталія задзвонив телефон. Голос маминої сусідки по селу повідомив йому, що Варвару відвезли до лі карні. — Що з нею сталося? — Серцебиття почастішало. Те, що ваша мама вижила – це диво. Приїжджайте негайно. — Я буду в лі карні зранку, — сказав Віталій. — Та гаразд, твоя мама нас усіх переживе, — сказала Лілія.

— Не тягни її сюди, бо я через дві години втечу. Лілія зненавиділа його мати з першої хвилини їхнього знайомства. «Вона селянка» — пробурмотіла Лілія. Проте добровільно приймала їжу та гроші від свекрухи. Вранці Віталій приїхав до лі карні. Лі кар із жа лем констатував: — Ваша мати вимагає особливого догляду. Ми зняли ризик.

Однак вона не зможе nродовжувати жити сама. — Звісно, ми перевеземо її до себе. — Вибирай: чи вона, чи я, — кричала Лілія, — Я не хочу витрачати своє життя на догляд за літньою жінкою! Зрештою Віталій здався і вирішив, що одразу після лі карні перевезе матір до будинку для літніх людей. Через чотири місяці Варвара пішла з життя в будинку для літніх людей.

Син і невістка так і не відвідали Варвару. Після nохорону Лілія вигідно nродала будинок Варвари. Пішли роки. Їхній син знайшов собі дружину в місті. Лілія накрила гарний стіл.

Наречена сьогодні приїде. Відчинивши двері синові та стрункій дівчині, на обличчі якої окуляри, вона посміхнулася. — Мийте руки та приєднуйтесь до нас. Емілія – вегетаріанка. Вона нічого не з’їла. — Чи можна я відпочину в спальні після поїздки? – Дівчина взяла яблуко і встала з-за столу.

— Не хвилюйся, мамо; вона просто сучасна людина. Він поцілував свою матір у щоку, перш ніж увійти до кімнати. Лілія прокралася до дверей, щоби прослухати.

Голос Олени сказав: — Дорогий, я не вірила, що все буде таке жа хливо. Куди не глянь, скрізь nоганий смак. Тебе годують помиями. Будь ласка, не привозь мене сюди більше. Син почав її втішати. Лілія сіла і заплакала. Мати розуміла, що втрачає свою єдину дитину.