Найцікавіше те, що мої батьки Вові взагалі не говорять жодного слова, ніяк йому не дорікають. Ось учора вони приїхали в гості, тато з ним взагалі, як з другом розмовляє, жартує.

Привезли цілу сумку смаколиків та делікатесів – сосиски, цукерки, олію, сир, молоко. Вова вже понад пів року сидить удома без роботи, живемо лише на одну батьківську допомогу.

Не знаю, як би ми вижили без батьків. Вони нам постійно платять за житло, продукти привозять, та й просто так гроші дають. Самі дають, а потім мені ще й дорікають, що страшно не вдоволені такою ситуацією. Але я тут до чого?

А Вові вони ні слова не кажуть, бо бояться посваритися з коханим зятем. Зате мені годинами можна мозок виносити. У нас з чоловіком дві доньки – старшій 8 років, а наймолодшій всього рік. Я сиджу у декреті, а Володимира скоротили.

З того часу у нас і почалися проблеми із грошима. Здавалося б, ще зовсім недавно все було так добре, у нас з’явилася довгоочікувана донька, ми довго її планували й нарешті диво сталося! І з грошима у нас було все чудово, ми не переживали, що буде завтра, бо знали, що все буде чудово.

Володимир мав гарну зарплатню, а я ще до виходу в декрет змогла накопичити не погану суму. Живемо ми у батьківській квартирі, тобто ні за оренду, ні за іпотеку платити не потрібно, просто вони ще не встигли її на нас переоформити. На той час я вже могла собі дозволити другі пологи у приватній клініці.

І все було ідеально – індивідуальна палата, родичі приходили, персонал весь уважний та приємний. Все як у фільмах. Не так, як із першою донькою, швидка, лікарня, біль,- враження, м’яко кажучи, були огидні.

Але пройшов лише рік, і я навіть уявити не могла, що так сильно радітиму продуктам, які приноситимуть нам додому батьки, щоб хоч якось нас підтримати.

Але на Володимира теж гніватись не треба, він із самого початку в активних пошуках роботи, але все марно. Зв’язався з усіма новими знайомими, і у своїх соціальних мережах написав, що відкритий до нової роботи, й чекає на пропозиції.

Регулярно моніторить усі вакансії, та розсилає листи. Але відгуків дуже мало, і це дивно. Він молодий, має відмінний досвід роботи, та добру характеристику. За дітьми йому теж дивитися не треба, бо цим займаюся я. Але попри все це, роботодавці впритул не помічають кандидатуру Володимира.

Звичайно, зараз багато проблем з роботою, але якщо навіть таких як Володимир брати не хочуть, то що тоді говорити про інших?
– А я знаю, чому він не може знайти роботу!,- заявляє мати.

– У твого Вовки запитів вагон. Ось чому він з ранку до вечора сидить удома, на що чекає? Скрізь повно роботи, підвівся б і пішов заробляти, так ні, сидить на наших харчах із батьком! Можна було б робітником на будівництво піти, кур’єром, чи вантажником. Там хоч якась зарплатня була б.

– В усякому разі краще, ніж нічого! Якоюсь мірою мати має рацію, проте Володимир навідріз відмовляється влаштовуватися на малооплачувану та фізично важку роботу. Мені він таку позицію пояснив, що від такої роботи користі мало, а шкоди для здоров’я – вагон.

Ну от припустимо, він працюватиме вантажником і зароблятиме не більше 15 тис.грн на місяць. А далі що? Родина ніяк не зможе прожити за ці гроші, їх навіть на продукти не вистачить. А ось втратити здоров’я на такій роботі можна дуже легко.

Але це ще нічого! Як потім із вантажника піти влаштуватися на якусь більш престижну та інтелектуальну роботу? Хто його візьме?- так пояснював чоловік.

– Він ось так цілими днями просто лежить на дивані й нічого не робить? , – знову допитує мати. Ну ось що він робить? Ось прокинувся він уранці, а далі що?

– Встромився у свій комп’ютер і все, ну а ти мовчиш, звичайно, що ти своєму Вовочці скажеш? А це не правильно, треба бути жорсткішою. От би пригрозила йому і сказала, що якщо він найближчим часом не знайде роботу, то ти з ним розлучишся!

– Мамо, ну який розлучишся, про що ти? Заспокойся вже, годі!

– Ну що заспокойся, ось йому не соромно сидіти з нами за одним столом і їсти ту їжу, яку ми купили. Що це взагалі за чоловік? Ні сорому, ні совісті, сидить на шиї у стареньких батьків дружини, кошмар.

– Знаєш, ми теж не мільярдери, щоб одночасно дві квартири тягнути, та й ми не вічні. Що потім буде? Він взагалі має якісь перспективи? Він хоча б на одну співбесіду цього тижня ходив? Мабуть, знову йому не підійшло, так?

– Ну звісно, ​​як і завжди. З ним треба говорити! Ось батько працює, хоч і зі здоров’ям проблеми, і на пенсію час, але ні, треба працювати, щоб вас тягти!

– Слухай, а що з цією компанією, що там ще офіс добудовувався, йому вже дзвонили звідти?, – приєднується до розмови батько.

– Я йому ще тоді сказав, що може навіть не пробувати, там надто ідеальна робота, і зарплата, і премії, і бонуси. На таку роботу беруть тільки по знайомству, ти вже мені повір. Нехай навіть не чекає, що йому звідти передзвонять. Нехай краще бере себе до рук і шукає щось реальне.

– Нині скрізь потрібні вантажники, пакувальники. Досить уже відпочивати та сидіти у нас на шиї!

Аж тут на кухню заходить Володимир із доньками. І мама, як ні в чому не бувало, починає мило говорити з ним про погоду, політику, ніби вона щойно не обговорювала його.

А може, вона правильно робить? Може, це така тактика, мовляв, хай дочка сама розбирається зі своїм чоловіком, свариться з ним і змушує його на роботу? Звичайно, теща із тестем не можуть виховувати вже дорослого зятя.

Але при цьому мовчки дивитися на це все і повністю забезпечувати нас теж не правильно. Але чому вони з такими докорами накинулися на мене? Невже вони думають, що я сама кайфую від цієї всієї ситуації?

Просто мені вже нікуди не подітися, адже я теж сиджу удома в декреті, й не працює. Але мені здається, що якби батьки взяли, та все висловили зятю, то, можливо, він був би більш активним, і вже давно щось знайшов. Мені здається, що в цій ситуації батьки можуть відіграти вирішальну роль! Як вважаєте?

КІНЕЦЬ.